Розділ 17

Еллі

Себастьянові кілька раз телефонували, та він давав збій. Я читала книжку, але думки блукали деінде. Нічого не запамʼятовувала, доки хлопець не перервав мене, запропонувавши почитати для нього в голос. Це були найспокійніші та найприємніші години за останні кілька днів. Відтоді, як Марк зателефонував Себастьянові. Я готова вічність читати хлопцеві, тримаючись за руки. Слухати його коментарі й підколювання щодо нелогічності поведінки героїв, котрі мені, взагалі-то, подобались. Адже лише сміх з персонажів книжки якимось чином змушував мене на дорогоцінні миті відкладати власні цілком реальні проблеми.

Ми зійшли з потяга за кілька годин. Не дивлячись на вечірній час, на дворі все ще було досить світло — літо у розпалі. 

— Я проведу тебе додому, — заявив Себастьян, і я не заперечувала, хоча від початку думала, що дістанусь на таксі.

Та наші плани перервав Марк. Хлопець чекав біля вокзалу, спершись на свою машину з таким самовпевненим обличчям, що моя рука стиснулась в кулак при його вигляді. 

— Пішли привітаємось, — прошепотів на вухо Себастьян.

Я знала, цього не уникнути. Зробила глибокий вдих, намагаючись зібратись в купу. Зараз я маю бути сильною — все інше можна й потім. Не при ньому. Не при Себастьянові. 

В міру того, як ми наближались, посмішка мого колишнього ширшала. Я дозволила собі тримати кулак стиснутим — останнє, що хвилювало мене, це формування вигляду доброї все пробачливої дівчини. Я зла, і Марк це знає. Він падло, але не дурний.

Зупинившись біля його машини, Себастьян випустив мою руку зі своєї і брати обійнялись. Я думала, мене знудить від цієї картини. Не знаю, як вони так дружньо поводились після того дзвінка, та це не єдине, що мене дивувало в цій сімʼї. 

Погляд Маркових очей зупинився на мені. Його посмішка залишалась широкою та холодною, немов океан. Він окинув мене поглядом, немов оцінюючи. Я ледь здригнулась, згадуючи, як перелякалась, коли вперше побачила Себастьяна в університеті та злякалась, прийнявши його за Марка. Можливо, я переоцінила власні можливості, бо відчувала, як знов підіймається паніка. Ноги стали немов ватними, голова трохи закружилась, нагадуючи кожну огидну подробицю нашого минулого.

— Я бачу, ти таки приїхала, — почувся такий приязний голос Марка, немов ми були друзями. Щаслива посмішка на його обличчі була така ж фальшива, як він сам. — Не думав, якщо чесно.

 Мені б хотілося бути достатньо брутальною, високо підняти голову та посміхнутись. Та правда була в тому, що ледь зустрівшись з ним поглядами, я опустила очі. Руки затремтіли, то ж я поклала їх в кишені, стискаючи ледь не до болю. Контролю в мені вистачило лиш на коротку відповідь:

— Я приїхала до сімʼї.

— Та-а-ак, — протягнув Марк, піднявши брову, і погляд його перейшов до брата: — до речі, щодо цього. Батьки здивовані не менш за мене, тож запросили вас обох на вечерю. 

— Не думаю, що вечеря сьогодні — прекрасна ідея, — перервав Себастьян, поклавши руку на моє плече. Він непокоївся. Я знаю це. Чую в його голосі. Мої губи затремтіли, та я швидко відвернулась, кусаючи внутрішню сторону щоки, аби затримати істерику, що насувалась. 

— Але все вже готово, — заперечив колишній наречений, пропалюючи мене поглядом. Кутики його губ піднялись — він точно знущався.

“Йди до дупи,” — подумки послала його. Глибокий вдих, видих. Мені цього не уникнути. 

— Може бути готово й завтра, — помітив Себастьян.

— Та що ви, боїтесь? — посміхнувся Марк. — Алісія, ти на диво мовчазна. Язика проковтнула?

— Не хвилюйся, на тебе це також чекає, — їдко сказала я та поспіхом закрила рота. Це не те, що було треба. Не варто було з ним так розмовляти, та я не втрималась. 

Марк розсміявся та відкрив двері своєї машини:

— Прошу, сідайте. Всього лише вечеря та й поїдеш собі додому.

Ми з Себастьяном розмістились на задньому сидінні. Хлопець не відривав свого погляду від мене, та звернувся до брата:

— Я розумію, що все тут не так однозначно, але Марку, будь трохи ввічливіше. Еллі — моя дівчина. І від тебе тут нічого не залежить.

Він знов посміхнувся.

— Я ж наче нічого поганого не сказав, хіба ні?

Себастьян подивився на мене, ніби очікував, що я скажу, чому така засмучена. 

— Все нормально, — натомість прошепотіла. Себастьян взяв мене за руку, за що я була йому вдячна. 

Ось вона — дорога до пекла, до якого я виявилась зовсім непідготовленою.