Розділ 15

Еллі

Ми опинились удвох вже за північ. В мене розболілась голова і Себастьян не посоромився полазити в аптечці Дорела та знайшов для мене пігулку.

— Це був неоднозначний день, — визнала пошепки. Його це насмішило.

— Можеш говорити нормально, в гуртожитку не настільки тонкі стіни.

З-за стіни почувся чийсь явно задоволений стогін, і ми обоє розсміялись.

— Здається, настільки, — помітила я крізь сміх. — От я і згадала, чому не живу в гуртожитку. 

— Ти багато втратила, — прошепотів він, дивлячись мені в очі й ледь торкаючись провів пальцями по моїй щоці. Обожнюю, коли хлопець торкається мене так. Я закотила очі, та Себастьян продовжував: — Веселі вечірки. Котрі не закінчуються сльозами іменинниці. Лампові посиденьки вечорами. Трошки пліток, це також весело. Ну і романтика, хіба ні?

Він таки змусив мене посміхнутись.

— Ладно, ладно. Можливо, ти маєш рацію. Можливо, в гуртожитку іноді буває весело, — визнала я, за що отримала легкий поцілунок. Потім Себастьян якось дивно подивився на мене. Я розгледіла ніяковість і сумніві в його очах навіть у цій тьмі. — Все добре?

— Насправді я дещо хотів запропонувати тобі. Як ти ставишся до того, щоб разом поїхати на вихідні додому? 

— Еее… Та нормально. Мої… еее, в курсі, що ми зустрічаємось, то ж…

Я не закінчила, дивлячись на нього в очікуванні. Серце пропустило удар. Чи знали його рідні, що він зустрічається зі мною? Не знаю, яка відповідь подобалася мені більше.

— Мої ще не знають, — сказав Себастьян, обіймаючи мене. Ніби боявся, що якщо не стисне мене у своїх обіймах, то я втечу. — Але приховати це я не намагаюсь. Просто… Ми майже ніколи не говоримо про щось особисте в сімʼї. Але… Можливо, поїздка додому удвох дасть привід сказати їм.

“Не говоримо про щось особисте в сімʼї”. Це було дуже помітно, проте я не стала вказувати.

— Ти хочеш, щоб рідня знала? — замість того тихо запитала я. Поки про це не знав ніхто зайвий, в мене було враження, ніби ми у безпеці. В такому собі пузирі, де всі свої, де ми разом і нам начхати на думку інших, бо серед них немає тих, хто виступає проти нас. Щоправда, не думаю, що Марк оцінить, якщо дізнається, що його молодший брат зустрічається зі мною. Та й батьки… Не можу сказати, як ставлюсь до цього. Хотілося б сказати, що мені чхати на їхню думку. Але все одно, було боязно відкрити той пузир і дізнатись, що за його межами не все так солодко.

— Думаю, так. Я впевнений, буде трохи ніяково, але ж… Ви з Марком розірвали заручини. Вас нічого не повʼязує. То ж я не бачу причини, чому ми не можемо зустрічатись.

Ніщо так не заспокоювало, як його переконання в тому, що ми маємо право на існування. Ніщо в голосі хлопця не вказувало на те, що він хоч трохи нервується. Себастьян був налаштований серйозно. Не намагався приховати мене від своєї сімʼї, не боявся можливої реакції батьків і брата на ці новини. Він знає тих людей краще, то ж, якщо говорить, що все під контролем, в мене немає причин сумніватись у цьому.

Хлопець посміхнувся мені, і його долонь торкнулась моєї щоки. Я зомліла від цього доторку. Заплющила очі, знаходячи його губи у темряві. Мені було це необхідно. І я вперше навіть не думала про те, що ми у бісовому гуртожитку, а це далеко не те місце, де мені хотілося б проявляти будь-які почуття, враховуючи рівень шумоізоляції. Його руки стиснули мої стегна, Себастьян посадив мене зверху на себе. Наші погляди зустрілись в темряві. Ми дивились одне на одного деякий час, допоки він не розірвав тишу однією короткою, тихою фразою, від котрої весь мій світ перевернувся.

— Я кохаю тебе, Еллі. 

Не знаю, чому, та відчула, як очі наповнюються сльозами. Тіло ледь затремтіло, коли я, все ще не розриваючи зорового контакту, зізналась Себастьяну у взаємних почуттях. 

Вчорашня ніч була надто гарна задля того, щоб продовжуватись вічно. 

Мене розбудив дратівливий дзвінок телефона. Точно не мій. Я б такі гучні звуки в житті не поставила б на будильник. Перш ніж встигла щось зробити, окрім як відкрити очі, міцна чоловіча рука потягнулась через мене до свого телефона. Серце моє впало, коли я помітила імʼя на дисплеї. Точно — це не був будильник.

Тієї ж миті закрила очі, ніби сподіваючись заснути, а потім прокинутись і зʼясувати, що мені то примарилось. 

— Марку, ти знущаєшся? Пʼята ранку, — прошепотів сонним роздратованим голосом мій хлопець. 

У кімнаті було надто тихо, то ж, на свій превеликий жаль, я почула кожне слово, що було ніби отрутою просочене:

 — Ти знущаєшся, Себастьяне? Якого хріна твій друг виставив фотку в інсті, де ти обіймаєш Алісію?!

— Може, спитаєш в нього, що й чому він виставляє? Але думаю, брате, він відповість тобі, що виставляє те що хоче. 

Себастьян говорив спокійно, але думаю, якби він прокинувся, навряд чи б його відповідь була такою. Я відчула, як руки затремтіли, а серце шалено прискорилось. Зʼявилось відчуття, ніби падаю в прірву, і гірше за все, це відчуття лише посилювалось.

— Мені байдуже, чому він виставив фотку! Я питаю, якого біса ти на ній обіймаєшся з моєю нареченою!