Розділ 10

Себастьян

— Мабуть, я вже піду, — сказала, схилившись до мене, Еллі. 

Посиденьки навколо вогнища потроху стихали, змінившись на щось більш локальне — Вайлен грав пісні на гітарі, поряд його слухали Василина, Дорел та ще кілька поціновувачів прекрасного. Мара пила сидр та спілкувалась зі своїми одногрупниками. Компанія поряд із ними щось голосно обговорювала та сміялась. Ще декілька парочок щось собі тихенько базікали, схилившись одне до одного. Цікаво, чи були ми з Еллі зі сторони схожі на них?

— Тебе провести?

— Я можу викликати таксі, — сказала дівчина, кусаючи нижню губу. Зазвичай, цей жест мене трохи дратував, адже асоціювався з певною категорією дівчат, з якими я не хотів спілкуватись. Однак у виконанні Еллі я б подивився це знову.

— І втратити шанс прогулятись під зірковим небом, — нахабно відповів. Подумки рахував миті до її відповіді. Дівчина нарешті посміхнулась та сказала:

— Що ж, пішли тоді.

Щось точно змінилось. Я все ще бачив обережність в її очах, але це не були смуток чи недовіра. За сьогодні вона посміхалась більше, ніж коли-небудь, і мені це було приємно. 

Ми попрощались із друзями та пішли від вогнища. Здається, ніхто навіть не звернув уваги.

— Як тобі сьогоднішній вечір? — запитав я, розраховуючи почути у відповідь щось на кшталт “це було неймовірно, дякую, що витягнув мене”, але більш реалістичне. Еллі посміхнулась, подарувавши мені один короткий погляд, і знизала плечима.

— Мушу визнати, це не було так погано, як я собі уявляла. Можливо, я б навіть ходила на такі вечірки, але… ммм… не знаю, раз на рік? 

Я розсміявся, сприймаючи цю відповідь за бажану.

— Радий, що тобі сподобалось. 

Вона кивнула, наспівуючи собі під носа якийсь знайомий мотив. Здається, це була одна з пісень, що лунали на вечірці.

— Ти неймовірно танцюєш, ти знала це? 

Еллі подивилась на мене, широко посміхнувшись. Все ще наспівуючи той мотив, дівчина зробила декілька танцювальних рухів, що віддалено нагадували мені латину, а потім сказала:

— Як бачиш, насправді мене рятували темрява і вогонь. І можливо трошки Василина. Я… е, трошки впізнала в ній себе, то ж… Не вихід завжди шарітись і… Тому вирішила, хто як не я… Смішно, а?

Вона відвела погляд, дивлячись кудись собі під ноги. Енергія, що щойно била ключем, трішки заспокоїлась. 

— Це круто, — запевнив дівчину. Взяв її за руку, трохи стискаючи, і продовжив: — Ти неймовірна, Еллі, і знаючи, як часто ти й сама шарієшся, це було дуже сильно з твого боку набратись сміливості за вас обох і піти танцювати.

— Насправді, настільки багато я шаріюсь лише при тобі.

Я розсміявся. Вона поглянула на свою долоню в моїй руці. Знов трохи стиснув її.

— Мені було б приємно знати, що я настільки хвилюю тебе, але чомусь мені здається, що ти б шарілась менше, якби…

Вона поклала свій палець мені на губи. Знов. Це було до біса мило, а ще, чіпляло мене. 

— Ми обидва це знаємо, і вибач, що мене це… вибиває з рівноваги, але…

Я бачив, з якими зусиллями вона зараз підбирає слова. Скільки б не думав про це, та все ж дійшов до висновку, що не знаю, як би я поводився на місці Еллі. Можливо, мені б і було начхати, але є купа інших умов. То ж, ми обидва все розуміли і не мали причин проговорювати це знов. Я прибрав її палець зі своїх губ та схилився до неї. 

— Не чесно, що затикають тут рота лише мені, — прошепотів дівчинці, і, щойно на обличчі Еллі знов зʼявилась посмішка, поцілував її.

ЕЛЛІ

Я бачила, як він невпевнено зупинився біля мого будинку, та не звернула на це уваги.

— Я б запропонувала тобі кави, але з огляду на добу, ліпше буде чай.

Розумію, чому він був невпевнений — комендантська година почнеться вже скоро. Він не встигне до гуртожитку, якщо прямо зараз не викликає таксі. Але… Я також це розуміла. Поки ми підіймались до квартири, в моїй голові панував цілий вихор думок — зараз все буде, як і минулого разу? Чи Себастьян запитає, чому я вчинила так? А я і сама не впевнена у своїх мотивах. Чи… що? 

Потроху накатувала паніка і я майже фізично відчувала, як сміливість покидає мене. 

Але все виявилось зовсім не так, як здавалось. Себастьян не робив нічого з того, що я очікувала. Він допоміг з приготуванням чаю, та, поки я думала над тим, що б перекусити, ввімкнув на телевізорі якийсь фільм.

— Що це? — спитала я, ставлячи на журнальний столик підніс з ласощами до чаю.

— Це — переваги перегляду кіно офлайн, — повідомив Себастьян, підіймаючи одну руку, запрошуючи мене сісти до нього. Сівши, одразу опинилась в його теплих обіймах. Це було так… спокійно. Хлопець накрив нас пледом та подав чай. Поки на екрані розгортався початок історії, ми встигли насолодитись смаколиками й теплими напоями. Адже потім, коли сімʼя головних героїв прожила кілька днів у новому будинку і почались перші скрімери, проливати на ліжко чай вже не довелось. Я відверталась від екрана, як тільки розуміла, що зараз буде щось, що налякає мене, а Себастьян тихенько посміювався з цього, притискаючи мене до себе.