Розділ 9

Себастьян

— Вогонь, вогонь, вогонь! — вигукували Дорел і Вайлен майже без перерви. Цього вечора планувалась тусовка біля вогнища на честь відкриття університету пʼятдесят років тому. Зазвичай в цей вечір старшокурсники обожнювали лякати цьогорічних вступників усілякими містичними байками, але мої друзі вже були на тій стадії, коли використовували це свято задля нових знайомств і посиденьок із сидром чи пивом. Ніщо так не зближує, як порушення університетських правил. Вайлен використовував цю тусу, щоб ще більше зблизитись із Василиною, та познайомити дівчину з новими людьми. А Дорел, ну, він був птах вільний, то ж традиція лякати першокурсниць була йому до душі. Щойно я взявся за телефон аби запросити Еллі, як Мара, заглянувши до екрана мого телефона, посміхнулась:

— Вона на таке не ходить.

— Звідки ти це знаєш? 

— О, та чула якось від її подруги. Вона іноді те ще базікало. 

— Звідки ти її подругу знаєш?

— Ми навчаємось на одному факультеті. 

— І чому я дізнаюсь про це лише зараз?

— Бо я навіть не знала, що то подруга Еллі. 

Я закотив очі, але Мара все одно не запевнила мене в тому, що писати дівчині безглуздо. Можливо, в якийсь момент дійсно повірив, що став трошки ближче до Еллі, і заради мене вона піде на вечірку. 

На жаль, я не так зчитав емоції подруги — Мара, поглянувши на відправлене повідомлення, цокнула язиком та вийшла з нашої кімнати раніше, ніж я зміг зрозуміти, що щось пішло не так. А, ну так, тепер, якщо Еллі погодиться, Марі доведеться бути одній без пари. Дорел не рахується, адже він швидко знайде, з ким поговорити, і то не обов'язково має бути наша подруга.  

Розмірковувати над цим далі не довелось, адже надійшла відповідь від Еллі:

“Насправді, жодного разу була на подібних вечірках. Не знаю, що там робити”

“Ти приходь, а там розберемось”

“Звучить надійно”

“В тебе є плани на вечір ліпше?”

“Думала прийняти ванну, поставити серіал і глянути серію-дві”

“Цей план випереджує тебе років на десять. І ніщо не забороняє тобі виконати його після вечірки”

“Тільки заради тебе”.

Посміхнувся, задоволений тим, що виявився правий — таки щось я для неї та значу. 

Наша компанія збиралась ще від гуртожитку, але я пішов за Еллі, тому ми приєднались трохи опісля. 

Ця дівчина іноді могла звести з розуму однією своєю появою. Так, як в галереї, де на ній була до біса проста біла сукня, але виглядала вона в ній як богиня. Як у художній студії, коли під її мішкуватою сорочкою виявилась темна майка на тонких бретелях, що підкреслювало її струнке тіло. Так і зараз, Еллі вдягла на вид звичайні короткі джинсові шорти і яскравий жовтий топік, але виглядала вона в тому немов сонечко. А може це я так почав скаженіти по ній, і що б дівчина не вдягла, я б усе помітив. 

Еллі трохи зашарілась, побачивши мій погляд, але я побачив натяк на посмішку, то ж осмілів і взяв її за руку. 

— Ти не проти? 

— Веди вже, — вона таки посміхнулась. Це стало перемогою для мене. 

Дівчина точно нервувалась, і я не знав, що її лякало більше — велика компанія чи я. 

Оскільки багато новачків також шарілось, старожили давно вже придумали, що робити у таких випадках — сидр. Багато сидру. 

Ми швидко доєднались до Вайлена з його дівчиною та Мари. Подруга зраділа тому, що не дивлячись на нових дівчат в нашій компанії, ми не забули про неї. І чесно кажучи, я анітрохи не здивувався, що Мара з Еллі знайшли спільну тему для розмов. Ми сиділи в одному великому кругу навколо вогнища, пили сидр, доки хтось не ввімкнув музику, і тут найсміліші — старшокурсники — почали пускатись в танці.

— Боже, жах який, не кажи мені, що і до мене черга дійде, — донісся до мене голос Василини. Вайлен стиснув її руку, кажучи щось у відповідь. Це “щось” вже точно не заспокоювало дівчину. Мара вже танцювала, Вайлен схопив гітару, приєднуючись до загального безладу. Хтось прикрутив трохи гучність, і тепер звуки гітари доносились не лише до нашої компанії, але, мабуть, до всіх. Коли біля нас опинився Дорел, маючи на меті заманити на танці, мене дуже здивувала Еллі.

— Нехай вони здивуються, — звернулась Еллі, простягаючи руку Василині. Дівчина подивилась на неї здивовано, в той час, як я — захват. Думав, Еллі також буде надавати супротив, але ж вона пішла іншим шляхом. Я з гордістю і неймовірним захватом спостерігав за тим, як дівчина веде Василину за собою ближче до вогнища. Щось їй шепоче, і, судячи з посмішок їх обох, це було щось веселе. Еллі не відпускала рук Василини зі своїх, коли обидві почали рухатись у танці. Вони були немов ті два вогники, що відірвались від великого вогнища позаду. Обидві палали, і хоч їхній танець і не був сповненим професійності чи неперевершеної граційності, дівчата приваблювали своєю енергією. А всі тонкощі, на які б міг звернути якийсь танцюрист, поглинали вогонь і темрява. Їм було начхати, чи дивився хтось на них, вони просто поринули у танець. Не знаю, чи спостерігав за ними Вайлен, чи не поспівав через гру на гітарі, але я не міг відвести погляд ні на мить.