Розділ 7

Еллі

Не можу зрозуміти, як могла в таке втрапити. Після стосунків із Марком, в котрих я мала статус нареченої, я пообіцяла собі — ніяких більше пригод. Є купа гарних хлопців, котрим не потрібно ускладнювати життя. Тільки чому одним із цих хлопців виявився Себастьян Додж? Чому саме про нього я думаю і плачу вже кілька днів поспіль в подушку перед сном? Чому мені роками вдавалось не думати про стосунки та не починати їх, але із Себастьяном я не можу дати чітку відповідь? Ні — не хочу говорити, хоч як мене лякає його родина. Так — не можу сказати, бо це так неправильно.

Єдиною людиною, хто знав про ситуацію, що трапилась між мною і Марком, була моя мама. Я роками шкодувала про те, що саме вона була тією людиною, котрій було відомо все, але сьогодні настав той день, коли я вперше цьому зраділа. На щастя, мама та вітчим були занадто раді мене бачити, щоб спитати, чому я приїхала на тиждень раніше ніж планувала. Мама зустріла мене палкими обіймами, вітчим — широкою посмішкою. Лише коли вона відійшла, чоловік також обійняв мене. З мамою вони були разом близько трьох років, і Іларіон ідеально їй підходив. Я люблю свого татка, але це не заважає любити мені й вітчима за його ставлення до мами й до мене. Щоправда, була одна проблема — мені треба було поговорити із мамою, до того, як я зроблю якусь грандіозну помилку у своєму житті, а Іларіон проводив час разом із нами й не мав жодних інших справ, котрі б дозволили мені провести хоч трохи часу наодинці з мамою. 

Цей момент настав лише через кілька годин, коли я вже змирилась із тим, що сьогодні розмова не вдасться. Але вітчиму хтось зателефонував і той перепросив та пішов з кімнати відповісти на дзвінок. 

Не можна гаяти часу. Глибоко здихнув, я повернулась до мами.

— Мені потрібно дещо тобі сказати.

Вона хвилювалась, як завжди. Щоправда, цього разу недаремно. На диво, під її поглядом я не відчула, що те, що я хочу сказати, якась дрібниця. Навпаки, мені варто було розповісти, і може, вона підкаже, як вчинила б на моєму місці.

І я розповіла. Розповіла все, починаючи з випадкової зустрічі з Себастьяном на початку семестру і до тих поцілунків після заходу. На диво, вона посміхалась. Був в цій посмішці й смуток — вона дуже хвилювалась за мене, коли це трапилось минулого разу, і не хотіла, щоб все повторилось. Але, мабуть, вона побачила те, що я не хотіла усвідомлювати. 

— Він подобається тобі, чи не так? — з ніжною посмішкою мама потягнулась до мене, бажаючи витерти сльози, але вчасно убрала руку. Вона памʼятала — я не дуже тактильна. Добре, що більше в нас тут не було приводів для скандалу. 

Я невпевнено знизала плечима.

— Я плачу через Доджа, знову, — сказала я крізь сльози.

— Сонечко, ти зовсім не на те робиш акценти. Неважливо, Додж він чи ні. Я прекрасно розумію, чому ти боїшся, і мені дуже боляче говорити це тобі, але, люба, я розумію, чому ти закрилась. Ти намагаєшся захистити себе, та правда в тому, що це неможливо. Біль буде переслідувати тебе. В побутовому житті, у навчанні, в стосунках. Тобі буде іноді боляче з будь-ким, через невзаємне кохання, через хвилювання за кохану людину, через недовіру… Буде багато причин із кожним вони можуть бути різні. Але від прізвища хлопця то не залежить. Не буде гарантій, що якщо ти закохаєшся не в Доджа, він не образить тебе.

Я розсміялась, витираючи очі. Хотілося б сказати, що плакати мені вже набридло, але правда була в тому, що я настільки довго тримала все в собі, що зараз самі по собі сльози давали розраду. 

— А ти вмієш підтримати, ма.

— Я лиш кажу, люба, що ми не зможемо все життя провести у безпечній бульбашці.

Полегшення, котре я очікувала від розмови з мамою, не настало. Вона не допомогла вирішити моєї проблеми. Я навіть не зрозуміла з її реакції ставлення до Себастьяна. Мама просто узагальнила. 

Вже ввечері, коли мама пішла спати, а я залишилась в гостинній дивитись серіал, до мене підійшов Іларіон. Відкрив банку коли та простягнув її мені.

— Знаю, що ти сумуєш по таких вечорах.

Вітчим присів поряд, ми цокнули банками та подивились на екран, посміхаючись. 

— Дійсно, у квартирі такого немає. Але це точно ліпше ніж гуртожиток. І… дуже дякую тобі, що оплачуєш її. 

— Завжди радий допомогти, люба. Я, ееее, перепрошую, та я підслухав вашу розмову із мамою, і хотів би дещо тобі розповісти.

— Що саме? — я подивилась на нього із цікавістю. Коли вся та ситуація трапилась, Іларіон із мамою були лише на початку стосунків.

— Я… Знаю, що трапилось між тобою і Марком, та, можливо, дечого не знаєш ти. Марків батько дуже кохав твою маму. Їй всі заздрили — він був заможній, гарний. Але вразив її твій батько. Ніхто не розумів, як вона могла відмовити Максиміліану, але чи шкодувала вона про свій вибір хоч раз? Жодного. Тому не думай, що підтримка чи не підтримка рідних або друзів і означає правильність вибору. Тут немає жодного звʼязку. 

— Але гіпотетично, якби ти вважав, що поради мають сенс, ти радив спробувати із Себастьяном?

Іларіон розсміявся, дивлячись на мою хитру посмішку.

— Гіпотетично, ти молода, розумна дівчина, і зараз саме той час для божевілля і помилок. Не поспішай жити стабільно, це прийде згодом. А поки розважайся, роби дурні вчинки. Лише так ти зрозумієш, що насправді має сенс. Гіпотетично.