Розділ 4

Себастьян

Хто б знав, що підколювання та злість з боку Мари можна було зупинити одним лише запрошенням на виставку у галереї. Коли вона дізналась привід, на диво, навіть не згадала Еллі — здається, мистецтво виправдовувало наше перебування в одному приміщенні. Але дуже люднім приміщенні, бо якщо ми там удвох із художницею — то це кінець світу. Вайлен також придбав квитки на подію у галереї, але не з такою благою метою, як Мара — він вів туди на побачення Василину. Мара не спілкувалась з ним наступні декілька днів, і, на жаль, мені доводилося бути між ними таким собі перекладачем “почуттів інших людей”. Нагадував Марі, чому вона не має реагувати так на побачення Вайлена будь з ким. Потім вислухував від неї скарги на те, що “все закінчиться як зазвичай і я не хочу знов бачити всі ці його страждання через дівок!”. Потім ввечері із Вайленом пояснював, що Мара такою поведінкою виказує своє хвилювання за нього. 

Коротше, за декілька днів вся ця тема з любовними не-пригодами друзів настільки докучила мені, що я навіть сам пішов в кіно. Куди завгодно, аби тільки не сидіти в гуртожитку і не попастись у поле зору будь-кого з друзів. Сьогодні в мене немає на них сил. А отже, сидр і попкорн склали мені чудову компанію. Ніколи не ходив сам у кіно, але виявляється, це зовсім не так сумно, як здавалось. Думав написати Еллі та запросити її, але, якщо чесно, про власну драму мені також згадувати поки не хотілось. Не тоді, коли обидва мої найліпші друга тільки про те й говорили. 

Повернувшись у гуртожиток, я на своє щастя помітив, що буря трохи вляглась. Де поділась Мара, не знаю, але Вайлен із Дорелом грали в приставку, то ж, дивні розмови на сьогодні скінчились. 

Я приєднався до хлопців, і решту вечора ми прекрасно провели, граючи в інтерактивні жахастики. Щоправда, я таки не втримався і скинув декілька моментів звідти Еллі. Бачачи її “ха-ха” у відповіді, вже уявив її сміх. Ми трошки полистувались з приводу ігор в жахастики — виявилось, що вона взагалі не в темі ігор. Запропонував їй якось пограти разом, на що вона відповіла:

“Тусити з тарганами та вічно пʼяними сусідами за стінкою? Боятись кожного руху героїв, та ще і їхати після цього вночі додому? Не можу сказати, що ця перспектива дуже приваблює мене”

“Ну, по-перше, пʼяні сусіди будуть не за стіною, а грати з нами, адже приставка Вайлена, а телевізор Дорела. По-друге, таргани не люблять гучних посиденьок (а взагалі, у тебе дуже гіперболізоване уявлення про гуртожиток). І додому їхати не обовʼязково. Я можу любʼязно лишити тебе у своєму ліжку :)”

На мій подив, Еллі відповіла швидше, ніж я очікував:

“Тобто, тусуватись весь вечір з трьома хлопцями, а потім ще залишитись на ніч у кімнаті двох із них? За кого ви мене маєте, молодий чоловіче?”

Я розсміявся, друкуючи відповідь: 

“Ти будеш не одна, Мара також буде.”

“Якщо чесно, я трошки боюся твоєї подруги”

“Ми всі трошки її боїмося, у цьому і фішка. Але вона лише верещить гучно, а насправді вона добра душа. Досить вразлива, але тому й верещить.”

“То чому я тоді не можу залишитись на ночівлю у неї?”

Не знаю, чи вона серйозно, чи просто навчилась в мене провокаціям, але ж це було дуже неочікувано і цікаво. То ж я вирішив продовжити:

“Бо якою б гарною не була Мара, я все одно ліпший”

Еллі

День виставки наближався зі швидкістю світу, так мені здавалось. Не знаю чому, але я трішки нервувалась. Можливо, то було через те, що виставка, котра уявлялась мені чимось схожим на похід у музей, виявилася подією значно масштабнішою. Жива музика, фуршетний стіл, дрес-код. Картини явно були не єдиною ціллю цієї події. Але тепер я зрозуміла, чому Аурелія так швидко шукала заміну своїм моделям — профукати можливість представити свою творчість на такому рівні просто неможливо. 

Я запросила піти зі мною Толіяну, але дівчина відмовилась як побачила ціну квитка. Та ще й до того, в неї не було відповідної сукні та часу на її пошуки. Я не стала наполягати. Її відсутність для мене не була такою проблемою, як для неї — знайти це все в досить обмежений час. 

Ми не домовлялись йти туди разом із Себастьяном чи Аурелією, але домовились, що зустрінемось вже на виставці. Я знала, що у хлопця факультативне заняття закінчується незадовго до початку події, а Аурелія, мабуть, була залучена у підготовці до виставки. 

Було трохи лячно готуватись до відвідування галереї. Це не зовсім той тип заходів, до яких я звикла, але мені було дуже цікаво відвідати його. Сукню підібрати було не так вже й важко: “якщо матимеш лише одну вечірню сукню, в тебе не буде проблеми з тим, що надягти” — так казала мама. Що ж, може тому я й не ходжу по клубах, бо для регулярних вечірок там однієї вечірньої сукні замало. Виходить, моя мама вбила одразу двох зайців — не витрачалась на зайві речі та була спокійна, що її дитина вночі вдома спить. 

В останній момент мені дуже захотілось знову запросити свою подругу, вмовити її на відвідування галереї разом зі мною. Але Толіяна підтримала мене з доповненням образу перед самим відвідуванням. 

— Ні, дівчинко, ці кеди взагалі псують все! 

— Та ну, — застогнала я, знов повертаючись до дзеркала й оглядаючи себе з ніг до голови. Як на мене, це виглядало нормально. Чорна сукня в обліпку з коротким розрізом на стегні довжиною трохи вище коліна, тонкі бретелі. Просто, але мені ця простота дуже подобалась. Браслет на правому зап'ястку доповнював образ, а завершували його чорні кеди. Здається, моєю помилкою було лишити в зоні видимості класичні чорні замшеві туфлі, котрі я відкинула після довгих роздумів. Підбори були надто високі й тонкі, і я хвилювалась, що не виходжу в них більше за годину чи дві. Але Толіяні в принципі кросівки були не до вподоби, а побачивши туфлі, подруга стала категоричною.