Розділ 1

Себастьян

Вигляд переляканої дівчини не покидав мене наступні декілька днів. Я бачив колишню наречену Марка багато разів, коли вони ще були заручені. Не те щоб тоді Еллі виглядала надто щасливою, адже ні для кого не було секретом, що ті заручини були для неї небажаними, але ніколи вона не дивилась на мене так. Я думав навіть в якийсь час, що вона до нас звикла. Щоправда, через тиждень після того, як ця думка промайнула в мене в голові, вони розірвали заручини. До цього часу я не знав, як сприйняла це Еллі — як подарунок долі чи підсрачник від неї. Раніше схилявся до першого, але те, як вона дивилась на мене перед тим, як стрімко вбігти, я б сказав, тут було над чим замислитись. Але то не моя справа — Марк вже давно перемикнувся на переваги холостяцького життя.

І все ж, було не дуже приємно. Визнаю, це перший раз у моєму житті, коли дівчина втікає від мене мов від вогню — а я навіть нічого для того не зробив!

Мабуть, я б перестав згадувати Еллі, якби тільки не побачив її, щойно вийшов із корпусу в понеділок після пари. Вайлен, мій друг і сусід по кімнаті, залишився після лекції з добрузької мови* (мова вигаданої країни Добруджи, в котрій і відбуваються всі події) відпрацьовувати свій п’ятий прогул від початку семестру, то ж я якраз збирався до гуртожитку, але уповільнився, побачивши Еллі. Вона сиділа на сходах біля студентської кав’ярні, низько схиливши голову. Плечі її опустилися — враження було, ніби вона плаче, але я не був певен.

«Яка тобі різниця, чуваче», — промайнула думка в мене в голові, коли ноги самі скорегували свій шлях та покрокували до неї. — «Не чужі ж люди, насправді.» — подумки виправдовував я себе.

— Ей, — я сів поряд із нею на сходи. Дівчина здригнулась, підняла голову, не стримавши свого здивування побачивши мене. Не звинувачую її, я і сам не до кінця розумію, чому вирішив підійти до неї. Просто Еллі була така засмучена, що я не зміг пройти мимо. — Привіт. Щось трапилось?
      Еллі невесело посміхнулась, не зустрічаючись зі мною поглядами. Замість того її очі дивились кудись за мою спину, ніби вона боялась чи не хотіла дивитись на мене. Ну або я просто забагато думаю.

— Нічого такого, — сказала дівчина, — просто пропустила пару, і тепер викладач не хоче закрити мені тему, попри купу виконаного лайна, — вона вказала пальцем на папірці в себе на колінах.

— Яка кафедра?

— Історія, — зітхнула Еллі. Я не думав ні секунди, така вже моя добра душа, і запропонував дівчині допомогу. Ще минулого року ми з Вайленом і Дорелом (ще одним спільнім другом)  подружились зі старшим викладачем кафедри. Він дійсно чудовий хлопець, і вже не раз виручав нас. Еллі буркотіла щось про те, що допомога їй не потрібна, але я пропускав всі її слова мимо вух аж до тих пір, поки ми не підійшли до потрібного кабінету.

— Себастьян, правда… — знов почала дівчина, коли до нас вийшов професор Жером. Вона в ту ж мить прикусила язика, лише зараз змирившись із невідворотністю ситуації.

— О, Алісія, Себастьян! Яка несподівана зустріч. Щось сталося?

— Ні, — почулось зі сторони дівчини в той час, як я сказав “так”, трохи здивований тим, що професор знає Еллі. Я думав, він викладав лише на старших курсах. Користуючись його увагою, я почав переказувати ситуацію, що трапилась з Еллі. Жером взяв її конспекти, не виглядаючи так вже щиро зацікавленим, погортав на фоні моєї розповіді, після чого підняв на нас очі.

— Це все дуже цікаво, але якщо ви просите мене про послугу, я був би щиро вдячний, якщо ви також допоможете мені.

Поки Еллі кліпала очима, я лише спитав, про яку саме допомогу йде мова.

— Річ у тому, що моя дочка готується до художнього конкурсу,  — я почув якийсь дивний звук зі сторони Еллі. Наче вона вже знала, до чого клонить Жером і не в захваті від цього. — Але її моделі захворіли, а ви двоє маєте непоганий вигляд разом. То ж, я був би щиро вдячний, якби ви знайшли час побути моделями для неї. Якщо у вас немає інших планів, звісно.

Я відчував погляд Еллі, але не був в змозі подивитись на неї. От лайно. Ми з Марою та Вайленом планували зустрітись ввечері, але Жером стільки разів мені вже допомагав і не просив нічого у відповідь.. Та й Еллі сюди приволік я, то ж…

— Звісно, це має бути цікаво, — сказав я з широкою усмішкою, подумки додаючи «померти від нудьги можна». 

— Звісно, — відлунням повторила Еллі.

Викладач посміхнувся, забрав із собою домашку дівчини та сказав адресу, де ми мали б сьогодні позувати його донці.

— То що, їдемо разом? — спитав я, щойно ми залишились наодинці.

— До виїзду ще година, я хочу випити кави. Пропоную зустрітись вже у студії, — відповіла дівчина, і, не встиг я відреагувати, як вона вже втекла.

Що ж, мабуть, не лише в мене були плани на цей вечір.

 

ЕЛЛІ

Встрягти в таку ситуацію на рівному місці могла лише я. Ні за що б не подумала, що моє засмучення через домашку призведе до тривалої зустрічі з Себастьяном Доджем. Ні з ким з цієї сім’ї я не хотіла залишатись в одному приміщенні навіть хвилину, а тут — декілька годин. Єдине, що мене хоч трішки заспокоювало, це розуміння, що я буду не наодинці із ним, буде ще й донька Жерома, котру я досить непогано знала. 

Ми зустрілись із Себастьяном під входом до студії. До того часу я вже трішки зібрала всі свої емоції щодо нього докупи: це усього лише хлопець, такий як і всі інші. Не треба лякатись його ніби вогню, не треба сприймати його як Доджа. Просто хлопець з університету.