Глава 1

"У кожної відьми десь заховано серце. А хто знайде його – підпорядкує відьму собі."

Думаєте це щось типу девізу по життю? Ех, на жаль ні. Ці слова - сенс мого життя. Тільки де ж той герой, що врятує свою, далеко не принцессу? Страждати не можна любити. Кому ставте самі! Я метаюсь, адже хочу і прагну одного, але поки ще живу іншим. 

Важко жити, коли кожен день нічим не кращий за минулий. Все так монотонно та нудно, що хочеться від цього вити вголос. Звісно я б могла почати цю історію словами про те, яка ж я особлива, але не хочу. Ні, я звісно неперевершена і унікальна, в прямому сенсі цих слів, але скромність теж присутня. Не багато, але є.

Ну що ж, в такому випадку почну з самого початку...

Мені, та й не тільки, часто доводиться чути одне запитання, яке так дратує – «Чи всі жінки – відьми?». Знаєте, відповідь однозначна, але лише для мене. Звісно так, жінки дійсно відьми, але… Лише в моєму роді. Так, можливо хтось був би щасливий опинитись на моєму місці, але я втомилась. Знаєте найбільшу відмінність людини від відьми? Хоча, навіть не так. Відмінність між жінкою і відьмою? Жінки здатні кохати…

Відьми теж можуть старіти та помирати, але у нас цей процес затягується не на одне сторіччя. Мені скоро 100 років, і думаєте я не хотіла кохати? Звісно ж було таке, та хлопці не дивляться на мене, адже моя аура лише відштовхує. Неземного кохання я не відчувала, але інколи, мені здавалось, що серце йокало, і від цього ще гірше. Був навіть період, коли я остаточно здуріла і вирішила знущатись над закоханими парами, які траплялись мені на шляху. Ну а що? Чому я повинна страждати через свою байдужість? Кажуть, що як тільки відьма закохається, але лише взаємно, тоді чари розвіються, і прокляття просто зникне. Так, я є відьмою не від великого бажання, бо так класно. Зовсім ні. Це чисте зло, яке не дає спокійно жити. Це не казка з хорошим кінцем. Це - моя історія!

Усі жінки – відьми! Це про мою сім’ю. Колись, якусь мою прапра прокляли. Чи то відбила когось в когось чи то просто когось вбила, я вже не пам’ятаю, але факт залишається фактом – саме вона винна в тому, що я бездушна, як овоч. Цікаво звідки ж тоді взялась я? Тут працює правило, яке розказують людським дітям – лелека приніс. Ну, майже так. Раз в рік, в день так званого Хелловіна, відьма, яка бажає покінчити зі своїм чаруванням, бере безпритульну дитину, але лише дівчинку. Маячня, правда ж? Чому постійно за всі гріхи розплачується прекрасна половина людства? Так дратує.

На чому я зупинилась? Ах, так. Таким чином, відьма передає своє прокляття і стає простою смертною. Звісно там є певні ритуали, і всяка така маячня, але це настільки мене не цікавить, що я навіть ніколи і не думала про таке. Проте, є одне "але". На це здатні лише ті, хто досягнув 100 років. Та, я чомусь не хочу так чинити. Я хоч і бездушна до чоловіків, та совість у мене є. Зламати життя невинній дівчинці, як це колись зробили зі мною? Нізащо! Тому я піду іншим шляхом, важчим, але не стану ставати вироком для дитинки. Житиму так, як зараз. Страждатиму, але не калічитиму чуже життя. Я надто багато побачила за свої роки життя. Пережила і війни, і революції, і примирення... Біль загартував мене, але я не готова до того, аби самій зробити комусь боляче. Це занадто. Старші відьми, які вирішили, що не хочуть втрачати свою силу, дивуються і засуджують мій вибір. Якщо ти справжня відьма, то використовуй це! Так, я знаю, що сила на те вона й сила, що змушує тебе ставати впевненою, дає тобі певні привілеї. Проте це не для мене! Я прагну до свободи. Душевної. Не треба мені ні сила, ні впевненість. Хочу бути вільною, мов той птах. Не розбиватись об власні мрії, а навпаки - взлітати і парити у небі, наче в останній раз. 

Мені дуже некомфортно знаходитись серед людей. Я хоч і часто перебуваю в такому оточенні, та всеодно відчуваю себе чужою. Зовні я нічим не відрізняюсь, адже у мене немає довгого кривого носа чи горбатої спини. Я звичайна рудоволоса дівчинка, з смарагдовими очима. Звісно, я не виглядаю на свій вік. Ще б пак, спробуй зустріти на вулиці сторічну жінку! На вигляд мені літ двадцять, не більше. Єдина моя розрада в цьому жорстокому житті - моя подруга. 

- Ох, Лею, як я тобі співчуваю. Такі хлопці навкруги, а ти навіть відчути примху не здатна. Як ти взагалі живеш? Невже серце не бентежить, коли бачиш красеня якогось? - Діна вкотре підливає масла у вогонь. Вона вже зцілена відьма. Ми росли, як сестри, але вона була трішки старша, лише на 56 років. Вона не відріклась від мене, а підтримувала. Діна не послухала мене, і зламала життя невинній дівчинці, але це лише її вибір, я не засуджую її. Хіба що трішки.
- Діно, може досить? Від того, що ти постійно мені розповідаєш наскільки хлопці здатні принести тобі задоволення одним виглядом мені легше не стає. І думку я не зміню - не стану ламати життя, як зламали мені. Та й взагалі, навіть десяти років немає, як ти людина. Не роби з себе експерта в цьому плані, адже в душі ти досі відьма!
- Не будь такою. Леє, всі жінки - відьми! Просто ми особливі. Ми справжні! Звісно, я тебе розумію, це важко. Думаєш мені було легко? Звісно ні, але інколи треба чимось жертвувати, і не завжди собою, - Діна обіймає, і я розумію що можливо вона права. Та, я всеодно не готова до такого розвитку подій. - Я вирішила. Завтра у мого хлопця, аж не віриться що я називаю когось хлопцем, день народження. І ти підеш зі мною. Хоч відьми і бездушні, але ж не сталеві. Вип'ємо, потусимо, відірвемось на повну. Відчуєш людське життя на повну і хто зна, можливо передумаєш.
- Чому скасували спалювання відьм? Я б краще згоріла на кострі, аніж від сорому, коли переберу з алкоголем. І взагалі, в мене тут роздуми про вічне, а ти заважаєш, - штовхаю подругу в бік і сміюсь. Ех, як заздрю простим дівчатам. І так смішно, коли чую розмови про те, що вони хотіли б мати таку силу, як я. Навіщо? Вони ж не знають як це. Те, що я можу начаклувати будь-що, і робити все що заманеться не робить мене надзвичайною. Я нещасна, хіба це не найгірше?