Оповідання

Білу стелю новомодної квартири прикрашали узорчасті візерунки, у той час як за вікном гуляв вільний вітерець, що гойдав гілки дерев. Я не зважав на голос вітру – мою увагу захопила стеля. Поряд солодко спав мій син, мій маленький синочок, якому нещодавно виповнилося десять місяців. Книга моєї пам’яті відкрила сторінки минулого, я пригадав, як кілька років тому наївний дурень набрів на невеличку печеру у зимовому лісі, що розкинулась на берегах мальовничої Десни. Там, серед оголеного коріння дерев, прожектор мого ліхтарика вловив дівоче обличчя. Жах схопив міцно за горло та почав душити, а думки кидалися від однієї крайності до іншої.

«Треба кликати поліцію, напевно, тут когось убили і замурували. Може, мені це все здається», – я протер очі, але картина не змінилася. 

Ще сотню ударів серця я просто вдивлявся у риси дівочого обличчя, у марних намаганнях заспокоїтися.

— Кров.

Тихі слова змусили мене здригнутися. Серце пришвидшило свій ритм.

 — Допоможи, ‒ вирвався стогін із жіночих уст.

— Як? Як я можу допомогти? ‒ паніка повністю мене полонила. ‒ Викликати поліцію?

— Кров. Прошу.

 Я, ніби ведений чужою волею, дістав свій ніж і наблизився до вмурованої в стінку дівчини. Біль пронизав мою ліву долоню, рубіновий потік вирвався з судин. З уст панянки вирвався стогін, вона широко розкрила рот. Як тільки моя кров торкнулася її губ, перед очима відкрилися розмиті видіння, з яких я зрозумів, що вона – демон, сукуб. Демонеса пішла проти волі народу – вона відмовилася упиватися людською кров’ю у безглуздих ритуалах.

«Можна задовольнитися меншим, щоб подовжити смак. Не пити до останньої краплі. Сховатися за маскою доброти і милосердя, щоб задовольнити свої бажання. Люди шануватимуть нас як богів. Нас ‒ навів, справжніх володарів цих лісів, річок, боліт».

Голос розуму не був почутий. Кровожерлива спрага захопила свідомість народу навів.

«Вони забули завіти Всевишнього! Як і ти, мамо!»

Затим ‒ ритуал: її рідна мати, могутня чарівниця, читала слова заклинання, товсте коріння вилізло з землі, щоб утворити клітку й полонити демона. Біль, гострий біль розривав серце і нарешті…

— Свобода! ‒ закричала діва.

Ноги мої підкосилися, і тільки на землі я зміг відкрити очі. Промінь мого ліхтаря вихопив із темряви дівчину: вигини її приманливого тіла ледь могли приховати обривки ганчір’я, що колись було одягом. Руда багнюка покривала панянку з голови до босих ніг. Пар вирвався з дівочих уст, а розгублений погляд блукав печерою. Зовні в ній не було нічого такого, що видавало у дівчині надприродність, але вона точно не була звичайною людиною.

У той момент моє серце наповнилося теплом. Якась магічна сила змушувала мене довіряти.

— Дякую тобі, ‒ голос демонеси тремтів від холоду.

Я швидко скинув куртку. Дівчина сильніше вкуталася у куртку, але продовжувала тремтіти від холоду. Оголені ноги привернули мою увагу, і я згадав про теплі шкарпетки, що були у моєму рюкзаку. Розгубленим поглядом сукуб заглянула мені прямо у душу.

— Що ти робитимеш тепер? ‒ пробубнів я. ‒ Там холодно.

— Я помітила, ‒ невпевнено почала незнайомка. ‒ Який зараз рік?

— Дві тисячі двадцять перший, ‒ упіймавши на собі погляд, повний питань, я вирішив уточнити: ‒ Від Різдва Христового.

— Демони Потойбіччя. Це, що виходить, я…

— Можу допомогти, ‒ перебив я дівчину. Мені стала зрозуміла її ситуація, враховуючи те, що я вже бачив у видіннях. ‒ Пройшло немало років із дня твого ув’язнення, як я розумію.

Дівчина кивнула. Бурштинові очі зблиснули, а загадкова посмішка розцвіла на обличчі.

— У мене поряд знаходиться будинок. Там можна змити з себе бруд та й одяг який-не-який є, ‒ мої уста розпливлися у посмішці, я продовжив: ‒ У такому вигляді не гоже розгулювати лісом. Мороз не помилує таку красу.

— Якщо я не стану для тебе тягарем.

 «Ніяких копит та рогів, ‒ промайнула думка тоді. ‒ Може, вона й не демон зовсім?»

Тільки зараз я розумів, яким був дурнем, казковим йолопом, що вірив у дива.

Увійшовши до будинку, я накрутив опалення ‒ радіатори легенько зашипіли, випускаючи м’яке тепло. Дівчина здригнулася від несподіванки, ніби від доторку до живої істоти, та за кілька секунд розпливлася в щирій усмішці.

Потім я показав їй душ. Вода, що падала зверху рівним потоком, спершу викликала панічний жах. Дівчина з острахом витягла руку під теплу зливу, сукуб застигла.

— Це магія? ‒ прошепотіла вона.

— Сантехніка.

Демонеса стала під краплі теплої води, бруд почав стікати по її спокусливому тілу. Вона замуркотіла від насолоди та відкинула у бік лахміття від свого колишнього одягу, коли я став до неї спиною. 

«Я тут зайвий, ‒ тоді промайнуло в голові. ‒ Хоча вона добре розуміє, що я можу насолодитися її вродою. А що, як саме цього вона і бажає?»

Я відігнав від себе ці думки. Потім приготував для неї рушник та одяг і непомітно поклав при вході до ванної кімнати. Демонеса насолоджувалася благами цивілізації, водяна пара наповнила усю кімнату, змішавшись із дівочим співом. Магічний голос виводив кожне слово невідомою мені мовою – здавалося, що це не пісня, а магічне заклинання.