Розділ 18

  Дівчина довгенько мовчки дивилась на нового знайомого. Зітхнула. Каже:

̶  Корнію, я б рада повірити тобі. Але... Не знаю. Це все дуже непросто. По-перше, в мене є хлопець. А по-друге... Як я поможу тобі? Читати моралі? Ти хіба будеш їх слухати?

̶  Валь, я тебе розумію. Але... Хіба навіть такий, як я, не заслуговує на другий шанс? Сам я точно не впораюся. Клянусь, і пальцем не торкнуся тебе без дозволу. Ти переконаєшся, що в мене не самі гріхи, є щось і хороше. Я вмію тримати слово. Коли щось обіцяю, так і роблю. Навіть, якщо це кошмарно важко, або невигідно.

̶  Та, невже? Справді?

̶  Так. — впевнено сказав. Сів біля неї на гойдалку, вона похитується. Дівчина зітхнула.

̶  Що ж... Побачимо... Я... Вдячна тобі за допомогу і... Сам знаєш, далі її потребую. Але... Не можу нічого тобі обіцяти. Знаєш, поки що, я мало тебе знаю. Але... Дещо вже розгледіла і... Це подобається мені. Ти зовсім не гордий. Смиренно визнаєш свої недоліки. Це... Вже хороший початок. Якщо хочеш, можемо спілкуватися, як друзі. А там видно буде. — чоловік широко всміхнувся.

̶  Дякую, маленька. — лагідно сказав.

   В Корнія задзвонив телефон. Пашевський. Сказав, що вмовив батьків Валі поїхати на тиждень в закритий санаторій. З малим, звісно. Не розказував їм всіх деталей, але пояснив, що є певна небезпека через їх доньку. Мати одразу погодилася їхати. Звісно, сильно занепокоїлася. Теж не може додзвонитися до Марії. А батько довго опирався. В нього робота, студенти. Та зрештою Ян переконав його взяти невелику відпустку. Відвіз їх в те мальовниче місце. Домовилися, що будуть на зв’язку.

  Порозмовляли і вирішили, що Валерія, поки що, житиме вдома, але під пильним наглядом Корнія і Яна. Заплановано кілька весіль, важко покинути роботу. Дівчина опиралася, але Пашевські з Арсеном вмовили її. Звісно, здогадувалась, чому вони так наполегливо переконують і могла б відмовитися. Але... Щось не дало їй. Може спокуслива посмішка Арсена, а, може цікавість. Лестить увага чоловіка і якоюсь мірою дійсно почала вірити, що він хоче змінитися. А, що, коли їй справді вдасться помогти йому? Хтозна...

  Наступні кілька днів Корнієвич ночував у домі Климових. Але зовсім мало спілкувалися з дівчиною. Старався зосередитися на справах. Шантажисти більше не дзвонили Валі. Але, вона все рівно, була дуже занепокоєна, тривога за сестру не відпускала ні на годинку. Вони з Аліною намагалися займалася своєю роботою, як завжди, бо ж весілля не чекатиме. Один раз Валерія зустрічалася з Денисом. А Ян з Арсеном слідкували за безпекою дівчат і намагалися розібратися з проблемами.

  Відпустили того виродка, що напав на Валерію і простежили за ним до його дому, а потім до нічного клубу. Також за старою звичкою запхали йому жучок у взуття. Перед тим «перекопали» його телефон і поставили й там підслушку. Додзвонитися до Лісного не вдавалося. Але дізналися, що він зараз у Каїрі. А згодом вдалося підслухати розмову бандитів про те, що Марія вже в них. Буде відпрацьовувати борг у нічному клубі. Ян з Корнієм не сказали цього Валі і її рідним.

  Почали планувати поїздку в Єгипет, щоб визволити горе-матір з полону. Смикали за усі ниточки, щоб дізнатися якнайбільше про те місце, де може бути Марія, і як витягнути її звідти. Виявилося непросто щось з’ясувати, адже офіційно Лісний немає жодного клубу в Каїрі, а притону тим більше. Знайомства Арсена в світі людей пов’язаних з криміналом, або подібним, трохи помогли.

   Ян з Корнієм хотіли швидше їхати в Єгипет, але не вдалося. Пашевському необхідно було з’явитися в суді тими днями. Саме тривають слухання справ Хільченків і Анни Грач. Вже набридло, але знову кличуть давати свідчення. Корнієвич теж ходив до суду раз, чи два.

  Ввечері Пашевські прийшли до Валерії додому. Повечеряли усі разом. А потім дівчата пішли в кімнату побалакати про своє, а чоловіки залишилися на кухні. Добре вино додавало смаку балачкам. Коли втомилися говорити про визволення злодійки і подібне, тема плавно перейшла на дівчат.

  Почали ділитися, що кому подобається в жінках. Корній задумливо проказав:

̶  Щира, грайлива посмішка. Повні губки. Ніжний голос. Коли дівчина зі смаком одягнена. Так, що... Не видно всього, а... Красиві, округлі форми тільки трохи проглядаються, залишаючи місце пофантазувати, що ж там під одягом. Спокусливо для мене це... Така чиста, хороша дівчинка, як...

̶  Як Валерія, так? — лукаво посміхнувся Ян. Корній ствердно кивнув.

̶  Так. Не буду тобі брехати. Що є, те є. Ця мала не виходить в мене з голови. Хоч ми... Зовсім різні. Просто... Нав’язлива ідея якась. Здається, кращої ніколи вже не знайду.

̶  То ж класно. Я радий за тебе. — весело проказав Ян. Та Корній зітхнув.

̶  Ага... Тільки... Вона сахається від мене, як від прокаженого.

̶  Ну... Знаєш... Ти сам винен. Не принц на білому коні. Чого ти хотів? Розмахував пістолетом в дівчини перед носом... Та й ще щось було, про що обоє не хочете розповідати. Так?  ̶  зауважив детектив.

̶  Дякую. Сам знаю. Не новина! — хлопець скривився.

̶  І?

̶  Що і?

̶  Що робитимеш? — прямо спитав Пашевський.

̶  А, що? Думаєш, є якісь шанси? Я поняття не маю, як «під’їхати» до такої. І, взагалі... Не вмію... Цього всього... Стосунки... Все таке...