Розділ 17

Корній вдоволено посміхнувся і повів дівчину танцювати. Багато інших пар теж вийшли забавлятися під запальну пісню. Вечоріє. Світло в великому залі вимкнули, горять лиш невеличкі жовто-гарячі бра і кольорові вогники, що скачуть по танцюючих і інших гостях в такт музиці.

  Почали кружляти, Арсен трохи боявся, що забув, як це робиться. Але тіло саме рухається під жваву мелодію. Легенько обіймає Валерію за талію, веде. Ох... Як же класно... Вона, хоч явно хвилюється, ще не довіряє йому, але досить швидко перемогла свій внутрішній протест, що був помітний, коли запросив її танцювати. Слухняно підкоряється, плавно повторює його рухи. Йде за ним, дозволяє кружляти, вихиляти її так, як йому хочеться. Щічки горять. Годі відірвати погляд від її уст, очей. Яка ж вона спокуслива... Нахилився ближче, вдихнув запах її локонів. Щораз гірше п’яніє, хоч не пив горілки. Все тіло бурлить, мов вулкан. Кров товчеться в скронях. Ця мала просто неймовірна... Цей щирий, наївний погляд, ця ніжність... Зводять з розуму гірше за будь-який флірт.

  Чоловік почав втрачати контроль. Міцніше притискає красуню  до себе. Пальці з талії ковзнули нижче по гладенькій тканині. Та не встигли вони торкнутися бажаного, як дівчина раптом зреагувала.

̶  Припини. Тримай себе в руках. — промовила упівголоса і змусила його покласти долоню вище.

  Корній не витримав, старі звички почали брати гору. Відверто проказав, схилившись до вушка дівчини:

̶  Я тільки тим і зайнятий, відколи вперше побачив тебе.

̶  Що? — Валя трохи спантеличено глянула на нього. За мить дійшло, про що він. Зупинилася. Дивиться на чоловіка. Він не розслабляє рук, далі притискає її до себе, погладжує її долоньку в своїй. Прошепотів на вушко:

̶  Маленька, їдьмо вже в готель. Я просто шалено хочу тебе.

  Валерія не повірила своїм вухам. За мить чудову, веселу посмішку на її рум’яному личку змінило прикре розчарування, образа. Скривилася. Проказала з жалем:

̶  Так я і знала... — а тоді тихіше. — Прокляття... От дурепа... — акуратно відштовхнула хлопця від себе. Глянула так красномовно, що в Корнія не залишилося сумнівів, що зробив жахливу помилку.

̶  Їдь сам! Я більше ніколи і нікуди з тобою не поїду! Досить! Знайди собі іншу забавку, волоцюго! — тихо але чітко прокарбувала кожне слово, аби лише він почув і різко відвернулася від хлопця. Подалася на терасу.

̶  Валь! Стій! Куди ти? Почекай, ти не розумієш... — спробував зупинити дівчину словами. Нуль. Навіть не озирнулася. А хапати за руки серед людей не зміг. Залишилося одне, бігти за нею. Так і зробив.

  Невдовзі наздогнав її на великій терасі. Там нікого не було, але побачив, що якісь дві пари йдуть туди. Акуратно взяв Валерію за руку і повів по сходах додолу. Там в спокійному закутку стоїть велика гойдалка. Дівчина противилася, сердилась, та він не зважав. Таки заволік і посадив її на ту гойдалку.

̶  Відчепися, бо закричу! Дай мені спокій, бандите! Я правильно думала, що це від тебе потрібен захист, а не ти мене захищатимеш! Господи, як могла так розслабитися? Дурна дитина...

̶  Ні, послухай! — емоційно проказав.

̶  Не хочу нічого слухати! Їдь звідки приїхав. Мені не потрібні пригоди. І без тебе нудьгувати ніколи.

̶  Валь, ти не розумієш, я...

̶  Що, ти? Все я розумію, ти чітко висловився. Дякую за відвертість! Хоч в чомусь ти молодець! Сказав прямо, чого замотувати в папірці, правда?

̶  Валь, так, я сказав, що хочу. Це правда. Але ти ж не знаєш, що хочу не просто розважитися з тобою. Ти дуже подобаєшся мені не тільки, як приваблива дівчина, але і, як людина. Ти потрібна мені, Валь! Я хочу серйозних стосунків, правда. Повір мені, маленька! — так щиро, емоційно випалив. Не знав, як сказати, але промовив, як міг.

  Дівчина замовкла. Хмикнула.

̶  Ага... Десь я таке вже чула. Всі так кажуть. Тільки вся серйозність кудись зникає, коли треба хоч чимось її довести. — хлопець важко зітхнув, почав запевняти:

̶  Я доведу, побачиш. Мала, я... Пробач, що так... Я... Не стримався. Зрозумій, мене ніхто не вчив всіх тих моральних заморочок. Я звик жити, як виходить. Але... Ти справді дуже потрібна мені. Дуже... — дивиться якось так... Мов поранений, що потребує негайного порятунку. Стоїть над нею, вдивляється в блакитні очі, що навіть у напівтемряві дуже гарні. Тоді присів біля її ніг, намагається взяти за руки. Вона не дозволила.

  Відповіла:

̶  Звісно... Я тобі потрібна. Зрозуміло для чого саме. Але... З чого ти взяв, що мені потрібен такий безпринципний бандит, як ти? — випалила, надувши рожеві губки. Ще й вигляд такий рішучий... Руки в боки. Аж смішно... Ніби він збирається дати їй вибір. Стримав посмішку і серйозно проказав:

̶  Ну... Не зовсім безпринципний. Я теж маю... Правила, які не порушую.

̶  Та, ну? І, які ж? — скептично всміхнулась.

̶  Наприклад... Я ніколи не стріляю в дітей і... Собак. Навіть транквілізаторами. — обличчя Валерії зараз виражало цілу гаму суперечливих почуттів. Відразу, здивування, сміх. Бідолаха, відкрила рот, хапаючи повітря. Не одразу знайшлася що відповісти. Нарешті глибоко вдихнула, видихнула. Каже:

̶  Х-а-х! Та ти просто доброта ходяча! Клас! Оце мені пощастило! — Корній ніяково знизав плечима.