Розділ 16

  Валя різко сіла, розглянулася довкола. Взялася за голову. Важко видихнула:

̶  Ох... Що я тут роблю? — наче, не до кінця згадала, що було перед тим.

̶  Спиш. Що в цьому страшного? Чи спати на дивані в моєму номері, це вже гріх? — сказав з хитрою посмішкою Корній. Валі здалося, що він насміхається. Насупилася. Пригладила руками волосся, почала взуватися. Сухо промовила:

̶  Мені пора додому. Вранці на роботу. Я не можу тут ночувати. Пашевські так і не приїхали? — підняла очі до хлопця. Він стоїть біля неї, багатозначно всміхається.

̶  Що? — дівчина почала нервувати. Більше від розгубленості, ніж від того, хто перед нею.

̶  Вони приїжджали, але ти спала і ми... Не будили тебе. — з посмішкою розповів Арсен.

̶  Що?! Я проспала?! От тобі й маєш... — зітхнула. Ще більше розгубилася, не знаючи, що тепер робити.

̶  Валь, нічого страшного. Ми все владнаємо. Домовилися, що твоїх рідних будуть охороняти помічники Яна, а ти... Поки що, побудеш зі мною. А завтра я піду з вами на весілля, про всяк випадок...

̶  Чудово! Все вирішили і постановили! А мене ніхто й не питає. Ну, звісно! — невдоволено сказала Климова.

̶  Мала, не починай. Головне безпека.

̶  Ага, з тобою? Знущаєшся? — скривилася.

̶  Ні. Все, Валь, це не обговорюється. Я не змушую тебе бути зі мною, але цей номер ти зараз не покинеш. Вранці заїдемо до тебе додому, візьмеш, що треба, переодягнешся і поїдемо на те весілля.

̶  Ого... Який ти категоричний. — стоїть, дивиться на чоловіка. Він в чорних, схожих на військові, штанах, сірій майці, яка підкреслює кожен м’яз. О, люди... Знову думки не туди, де треба скачуть. Як ті дикі коні, що годі їх приручити. Стало соромно за себе. Згадала Дениса. Почала зустрічатися з ним, а сама витріщається на цього...

  Повагалася хвильку. Пішла в ту вільну спальню, подзвонила до Аліни. Подруга трохи заспокоїла її, запевнила, що все під контролем, але краще їй не ризикувати і залишитися на ту ніч в готелі. Валя послухалася. Але в першу чергу зачинилася зсередини. Мало чого... А тоді згадала, що для Корнія такий замок все одно, що ніякого. Ех...

  Неспокійно. Тільки те, що друзі довіряють Корнієвичу її безпеку змусило взяти себе в руки і не панікувати. Може й справді вона перебільшує? Не такий він страшний? Як-не-як, врятував від того бандита, який хотів кудись її тягнути. Може й дійсно хоче помогти заради дружби з Яном? Хоча... Швидше щось інше...

  Подзвонила до мами, сказала, що повернеться завтра. Денис написав миле повідомлення з побажанням солодких снів. Хотів ще потеревенити через відеозв’язок, але вона відмовила, ніби вже хоче спати. Як йому пояснити, де знаходиться?

  Прийняла душ і лягла в ліжко у білизні і халаті. На всякий випадок... Спалося не дуже. М’яко кажучи. Тривожні думки не давали спокою. Прислухалася, чи ніхто не йде до неї. Але, ні. Ніхто не турбував. Вранці, як могла, привела себе до ладу. Зробила макіяж тим мінімальним набором косметики, що мала в сумочці. Лиш, коли господар номера постукав у двері, відчинила.

  Корній стоїть в махровому халаті, оперся на одвірок. Посміхається, розглядає гостю.

̶  Доброго ранку. Як ти? — бадьоро запитав. Валя ніяково ковзнула поглядом по чоловікові. Його халат розійшовся, не приховує м’язистий торс, трохи зарослий темним волоссям. Швидко підняла очі до його обличчя. Всміхнулась.

̶  Нормально. Ти ще не готовий? — вказала на його одежину.

̶  Майже. Я ще... Хвилину. Але їхати в салон вже нема часу, тож... Розраховую на твою допомогу. — дівчина здивовано крутнула головою. Про що це він? Арсен обернувся спиною і показав свою шию.

̶  Поможеш? Поголити? — упс... Одразу почервоніла. Хлопець побачив це і лукаво всміхнувся. Запросив жестом в свою спальню. Валя, як не своїми ногами пішла. Сама не розуміє, чому не відмовила.

  Кімната, як і решта в цьому номері красива, світла. Але тут відчувається трохи холостяцького безладу. Величезне ліжко не застелене. Біля м’якого крісла на підлозі лежить купа заліза — гантелі. Більші, менші. На вішалці той костюм і сорочка, в яких тоді приходив у ресторан. Біля іншого крісла лежать кілька пар вживаних шкарпеток і взуття. На приліжковій тумбі ноутбук і кілька порожніх пляшок. А на підлозі в кількох місцях валяються ще пляшки з під пива і якогось лимонаду, чи що. По всій спальні розкидані обгортки від шоколаду, печива і ще всякої всячини. Як в Марчика буває, чесне слово. Двері гардеробної відчинені, там майже порожньо.

  Зайшли до ванної. Валя ніяковіє щораз більше. Тут теж не прибрано. Але речей мінімум. Лише найнеобхідніше. Дівчина зиркнула на пляшечку з парфумами. Прочитала назву. Треба Денисові такий подарувати.

̶  Робила таке коли-небудь? — чоловік грайливо посміхаючись дає їй бритву.

̶  А-а-а... Так. Деколи батькові помагаю. — відповіла. Він ширше всміхнувся. Скинув халат, оголивши широкі засмаглі плечі. О, люди... Валя мало не впустила з рук бритву. Аж дихати, здається, перестала. Який же він... Кожен м’яз виграє, як на шоу бодібілдерів. Ну... Може перше місце не зайняв би, бо тіло Арсена більш струнке, не така гора, як в професійних качків, але... Мамцю... Є на що глянути. М’яко кажучи. І краще б вона цього не бачила. Подумки насварила себе за те, що погодилася йти з ним у ванну.