Розділ 15

  Валя, мов на голках, неспокійно вовтузилася, доки їхали в ліфті на одинадцятий поверх. То поправляла волосся, сумочку на плечі. То перебирала свої пальці, дивлячись під ноги. Що завгодно, аби не дивитися на симпатичного пройдисвіта, що так близько. Обоє мовчали.

  В голові повна каша. Хочеться просто забитися в якийсь кут, де ніхто не чіпатиме. Де не треба нічого вирішувати, боятися. Але, ні. Доведеться прийняти бій. Просто заховатися від проблем не вийде.

   Швидше б приїхали Пашевські. Тоді можна буде відчути себе значно спокійніше. Бо наодинці з цим... Молодиком, як на вулкані. Хтозна, що йому прийде в голову наступної миті. Сьогодні мала можливість переконатися, що злити його не можна. Бо в кращому випадку трісне пістолетом, чи кулаком по голові, а може і пристрелити.

  Навіть молилася, щоб заспокоїтись. Щоб не думати про зброю, яка в нього під м’якою шкіряною курткою. Коли зайшли в номер, Валя мимоволі розглянулася. Вау! Та тут дуже красиво! Все таке світле, чисте. Елегантні меблі, люстри. Підлога з якогось цікавого паркету. Дощечки з різних порід дерева складені у витіюваті завитки. Краса...

̶  Проходь, Сідай, де хочеш. — спокійно промовив господар апартаментів. — Тут є три кімнати, то ж... Можеш ночувати в тій спальні. — вказав рукою на гарні білі двері з багатою золотистою ручкою. — А, якщо буде нудно самій, приходь до мене. Або... Шепни, то я до тебе прийду. — лукаво підморгнув. Дівчина зміряла його таким поглядом, що молоко б скисло, якби так глянула на нього. Ще гірше неспокійно стало. Горечко... І нащо погодилася їхати з ним сюди?

̶  Краще б ти цього не казав. — скривилася. Відвернулася, підійшла до вікна. Через тонку тюль видно гарний пейзаж. Велику частину міста. Сонце вже починає заходити. Поміж хмарами видніють золотисті стожари. Так гарно.

̶  Валь, я... Я ж пожартував. — ніяково промовив. Дівчина промовчала. Обоє знають, який це жарт. Люди часто переводять в жарти те, про що не можуть, чи не хочуть сказати серйозно.

  Чоловік залишив Валю у вітальні, пішов у свою спальню. Вона сіла на диван, спробувала додзвонитися до сестри. Поза зоною досяжності. І через месенджер теж глухо. Ну, супер... Чим далі, тим «краще». Тепер ще й розхвилювалася, що з Машкою. А, якщо ті гади знайшли її? Господи... Та, що за біда? Яка не є, але ж рідна сестра. Хочеться помогти. Але, як? Навіть не знає, в якій країні вона є. Казала щось про Францію, та не факт, що то правда. Може, Ян щось з’ясує?

  А, якщо бандити прийшли до батьків додому? Аж стерпли руки й ноги від цієї думки. Мерщій набрала мамин номер. Хвильку поговорила. Все спокійно. Х-у-у-х... Добре, хоч це.

  Аж тепер звернула увагу, як болять втомлені за день ноги. Вдома прибирала, готувала. Потім гуляла з Денисом по парку. Втомилася. Скинула сандалі на тонкій підошві, щоб легше ногам. Аби відволіктися почала щось читати в телефоні. Але стрес і втома почали брати гору. Захотілося спати. Підняла зігнуті ноги до себе на шкіряний диван. Схилилася на м’яку боковину. Очі самі заплющуються.

  Арсен порозмовляв по телефону з одним добрим знайомим, щоб зібрати більше інформації про того Лісного. Потім задзвонив Пашевський. Сказав, що скоро приїде і розкаже новини. Голос Яна незвично збуджений, тож Корній задумався. Щось іще сталося?

  Вийшов зі своєї спальні, вирішив потішити новиною свою ні то гостю, ні то полонянку. Бадьоро промовив:

̶  Мала, я дещо дізнався. І скоро приїде Ян, тож... — не доказав, що можеш не трястися. Зупинився, видихнув. Далі ні з місця. Став, як вкопаний.

  На величезному дивані, в кутику, мов кошеня, згорнулася клубочком дівчина. Підклала руки під голову, тихенько спить. Уста ледь привідкрилися. Довге волосся заколене ззаду в мальвінку сріблястим крабиком розсипалося по спині і трошки на обличчя.

  Арсен не витримав, підійшов, присів біля красуні. Щось перевернулося в нього всередині в той момент. Серце застукало, як дурне. Гірше, ніж бувало в перестрілках на війні. Непереборно захотілося, щоб цей беззахисний клубочок ніжності залишився з ним назавжди. В його обіймах. Щоб ця мила дівчинка засинала і прокидалась в нього на плечі. Щоб могти піклуватися про неї, оберігати. І отримувати від неї ту ніжність і тепло, якого так сильно хочеться.

  Ні... Хіба це реально? Вона і дивитися на нього не хоче. А, коли й дивиться, то з осторогою. Чекає нападу. Як це змінити? Жодного уявлення...

  Рука сама потягнулася до красуні. Легенько відгорнув її волосся з блідого личка. Так хочеться поцілувати... Вона ворухнулася, глибше вдихнула. Різко відсмикнув руку, боячись розбудити. Встав. Але дівча зручніше вмостило голову і ще ближче притиснуло до себе босі ніжки, спить далі. Корній приніс покривало і накрив її. Закутав стопи, щоб було тепліше.

̶   Спи, мала... — тихо прошепотів і пішов, сів на м’яке крісло навпроти.

  Ні... Це просто катастрофа... Так діло не піде. Щойно познайомився, а вже дах зриває від цієї дівчини. Хоч бери тікай десь в Африку, в Європу, куди завгодно, аби подалі. Але тоді так і не дізнається, чи мав хоч якісь шанси з нею. Чи і так все очевидно? Хочеться вірити, що ні.

  Згадав, що сьогодні вона гуляла в парку з хлопцем. Може, в них все серйозно? Тоді точно нема на що сподіватися. Але... Хтозна... Той Денис їй не чоловік, сьогодні є, а завтра... Інший.

  Сидів, дивився на сплячу дівчину і намагався думати, що робити далі. Як позбавити Валю від тих бандитів.