Розділ 10

  Відійшла до альтанки, сіла в кутику. Розмовляє:

̶  Я нічого не розумію, що вам потрібно? — налякано запитала.

̶  Скажи, де твоя сестра! — наказовим тоном прогарчав хриплуватий чоловічий голос.

̶  А, хто ви? Що вам потрібно від неї?

̶  Не твоє діло! — вилаявся. — Вона дещо винна мені. Тож, перекажи їй, щоб не тягнула. Сховатися не вийде. Даю одну добу. Якщо не віддасть, те, що вкрала в мене, сильно пошкодує і вся сім’я разом з нею! Ти затямила,....? — далі обізвав Валю огидними словами, від яких дівчину аж перекосило. Тоді почула короткі гудки в телефоні. Перелякано опустила руку зі смартфоном. Мороз пішов по тілу. Аж стрепенулася. Схилилася над столом. Підперла голову двома руками.

  Та, що ж за напасть така? Як не один, так інший! І всім якесь діло до неї замість Машки. Начверила і злиняла, коза драна... Ох... І що тепер робити? Цей тип явно не жартує. Хоч і той Арсен не жартував, але... Все було інакше. Злякалася, бо вліз у квартиру серед ночі, але не почувалася так огидно. Не обзивав, як останню повію. От не думала, що буде згадувати того бандита, як менше з двох зол. Підняла погляд.

  Та, що за лихо? Бути не може! Тільки згадала, а він вже тут! Чи не він? Скривилася, як від лимона.

̶  Привіт, Валь. Чи ти Валерія? Я так і не зрозумів. Валентина, чи Валерія? — запитав красень в синьому костюмі і білосніжній сорочці, в якому ледве упізнала Арсена Корнієвича. Різко сів навпроти неї.

  Впасти можна. Який елегантний! Туфлі сяють, чисто поголився, навіть чуба акуратно зачесав і побризкався якимись дуже класними парфумами. Треба ж таке... Просто король перевтілень. Тут грабіжник в чорній масці, тут вже вишуканий пан в костюмі. Оце попала...

̶  Привіт. І Па-па. — кисло скривилася і відрізала дівчина. Встала, відвернулася, щоб іти в зал. Найменше хотілося зараз говорити з ним. Вистачило іншого бандита. Досі здається, що відчуває на собі якийсь бруд, яким її облив по телефону той гад. Фу-у... Аж помитися хочеться.

̶  Чекай. Ти підеш зараз зі мною. Маю сказати тобі дещо важливе. — хлопець стримав її за руку. Промовив неголосно, але категорично. Валя спробувала вирвати руку. Обурилася. Прошипіла сердито:

̶  Ще, чого?! Забери лапи від мене, бо покличу охорону! — Корній відпустив її руку, ледь помітно зітхнув. Але не відчепився.

̶  Заспокойся. В більшому залі цього ресторану замовлена вечеря. Ти підеш туди зараз зі мною. Я не затримаю тебе довго. Пів години. Аліні все поясню. Не пропаде тут без тебе.

̶  Арсене, ти геть здурів? Що витворяєш? — гаркнула, дивлячись в очі хлопцеві. А потім відвернулася і видихнула:

̶  Даремно пожаліла. Треба було розказати все Янові, хай би знав, який в нього друг.

̶  От про це я й хочу поговорити. Валь... Просто посидь зі мною трошки. Більше нічого не прошу. — м’якше заговорив Арсен. Слово прошу, а не вимагаю подіяло на дівчину дивовижним чином. Мабуть, тому, що сильно контрастувало з тією брудною лайкою, яку щойно почула по телефону. Той інший гад явно не вміє просити. Повагалася ще мить, а тоді погодилася. Бо ж цей тип не відстане просто так.

  Посідали за столиком у великому залі дорогого ресторану. Грає тягуча, романтична мелодія. Приглушене світло, вишуканий інтер’єр в сучасному стилі. Столик накритий товстою кремовою скатертиною. Як тільки прийшли, перед ними одразу понаставляли кулінарні шедеври настільки спокусливі на вигляд, що неодмінно хочеться скуштувати і смак. Посередині стоїть маленький букет білих троянд. Хіба легко сердитися, коли сидиш серед такої розкоші, ще й навпроти красеня в дорогому костюмі? Валя мимоволі зм’якла.  

̶  Чого тобі, Арсене? Кажи швидше, бо я на роботі. — сказала спокійно, дивлячись на хлопця. Руки поклала собі на коліна.

̶  Може, спершу поїмо? Їжа вистигне. — відповів з задоволеною посмішкою. Сам взявся за прибори. Почав відрізати шматок м’яса. Валя скривилася, хмикнула.

̶  Ні, кажи, що хотів!

̶ Валь... — поклав виделку й ніж. Дивиться в очі дівчині. Їй, чомусь, ніяково стало. Ніби гола сидить тут. Здається, що він заглядає десь аж так глибоко, куди вона сама не може.

̶  Хіба так важко просто поїсти зі мною? Я ж, ніби, не кусаюся і не з рогами.

̶  Нема апетиту. Ти гірше, ніж кусаєшся. Ти бандит, від яких нормальній дівчині треба триматися якнайдалі. Досить з мене спілкування з тобою. Наговорилася. — відрубала дівчина. Оперлася на спинку крісла, рішуче охопила себе руками. На їжу навіть не дивиться. Хоч голодна, насправді. Втупилася в лисину якогось дядька, що за столиком неподалік, аби не дивитися на Арсена.

̶  Он, як? Що ж... Розумію. Тоді слухай сюди. — спокійно заговорив своїм оксамитовим голосом. — Валь, я... Хочу тобі подякувати за те, що не розповіла всієї правди Янові і Аліні. З якої б причини ти це не зробила, але зробила. Це дуже важливо для мене. Зрозумій, я... Не можу втратити зараз дружбу Яна. Він... Один з небагатьох людей у цьому божевільному світі, хто мені дорогий.

̶  Та, невже? — скептично всміхнулась.

̶  Так. Що б ти там не думала, я не такий вже й звір. І...

̶  Та, ну? Що ж... То розкажи, коли вже почав, хто ти? Заробляєш на життя тим, що вламуєшся в квартири до людей ночами? Що ще? — молодик завагався. А потім відповів: