Ввечері Корній повернувся у готель і знічев’я сидів, дивився оголошення продажу будинків. Разом з тим тренував руки, як зазвичай, гантелями. Хай там, як, а мати власне житло було б добре. Чомусь, так сильно захотілося, як ніколи.
В рідному місті виявилося немало дуже гарних варіантів, які зацікавили чоловіка. Хоча, дивився не надто уважно, бо в думках раз-у-раз виринали слова Інни про «цяцьку» на пів мільйона. Зараза... Як же спокусливо. Може розпитати деталі?
Хробак сумнівів точить невблаганно. Але ж сказав уже професору Вінтеру, що більше не хоче з ним співпрацювати. Досить всіх тих справ. Хоч старий злиться, але ж... То його проблеми.
Чи погодитися ще цього разу? Сума вийде досить жирна, якщо все вдасться. Цікаво, що там? Коштовний камінь, чи якийсь артефакт? Звідки дістати? Якщо ризик не надто великий, то, може...
Так Корній сидів, доки не почув несподіваний дзвінок у двері. Коли побачив, що його гість, то Ян Пашевський, не знав, як реагувати. Налаштувався на те, що зараз, може й отримає по носі замашним кулаком старого друга. Та, будь-що буде...
̶ Ну, привіт, хлопче. Впустиш, чи, як? — запитав детектив, помітивши розгубленість Корнієвича. Той мовчки показав жестом, щоб Ян заходив. Друг увійшов в номер, сів на дивані. Господар апартаментів став, чекає. Намагається збагнути, чи злий на нього Пашевський. Здається, ні. Як, так?
̶ Корнію, як справи? Ти сьогодні так швидко втік, що я й не зрозумів нічого. Відколи це ти так від дівчат драпаєш? — пожартував Ян. Корній здивувався.
̶ А… Та Валя нічого вам не розповіла? — прямо запитав про те, що найбільше пече.
̶ Та, казала, що ви колись пересікалися і їй щось не сподобалося. Чи, якось так... Я нічого не зрозумів. То, чим ти їй так насолив? — спокійно відповів детектив. Корнієвич не повірив своїм вухам. Сів на диван. Аж посміхнувся від радості. Валя не здала його? Як? Чому? Явно ж сердита була.
А найгірше засумнівався, що тепер робити? Не хочеться брехати. Набридло... Сказати другові правду? Не зміг. Може це шанс таки почати змінювати своє життя? Раз уже та мала промовчала, хіба варто самому викладати їм ту правду? Ні...
̶ Та... Довга історія. Знаєш... Я не вмію поводитися з жінками, якщо чесно. А з такими, як та Валя... То взагалі... — ніяково скривився. Ян засміявся.
̶ Зрозуміло. То, що далі?
̶ З чим? — зробив вигляд, що не розуміє.
̶ Не з чим, а з ким. З Валею, звісно. Подобається? Робитимеш іще спроби підкорити цю «вершину»? Чи... Будете уникати одне одного, як лід вогню? — в той момент Корній задумався. І справді... Несподівано. Був певний, що то кінець. Що все закінчилося, так і не розпочавшись. Більше жодних шансів. А тепер... Хтозна...
Досвіду спілкування з такими дівчатами, мабуть, нуль. Але щось не дає спокою. Як тільки заплющує очі, пригадується та сором’язлива посмішка. Така щира, неймовірна. Коли вона дивилась на нього в агентстві ті кілька хвилин, доки не впізнала, то було щось особливе. Ніколи не почував себе таким бажаним. Вона дивилась так... Наче бачить перед собою найспокусливішого хлопця на світі.
І, як же змінився вираз її личка, коли упізнала в ньому бандита, що налякав її серед ночі... Нестерпно... Аж запекло щось всередині. Захотілося стерти їй пам’ять і почати все з нуля. Може, таки спробувати? Що він втрачає? Гірше вже не буде.
Не матиме спокою, доки не переконається, що зробив все можливе, аби ця красунечка розтанула в його руках і знову поглянула на нього, як тоді, з захопленням. Сам не розуміє, нащо воно йому, бо ж легко явно не буде. Але є в цій дівчині щось таке, що притягує, як магніт і змушує думати про неї знову і знову. І це явно щось більше, ніж спокусливі груди, ніжки, чи губки. Хочеться зазирнути до неї не лише під одяг, а й в серце, в розум. Пізнати її глибше. Чомусь, саме Валя, сама того не бажаючи, викликала в нього такі прагнення, як жодна інша до того.
̶ Я... Поняття не маю, що робити, аби підкорити таку дівчину, але хочу спробувати. — відповів другові, сам себе дивуючи. Давно зарікся бігати за дівчатами. Після того розчарування з Людкою задовольнявся тими, хто опинявся «під рукою», так би мовити, не докладав майже ніяких зусиль, щоб комусь сподобатися. А зараз...
̶ Добре, то успіхів. Тільки... — промовив Ян.
̶ Що, тільки?
̶ Май на увазі, Валя не така, до яких ти звик. Вона дуже... Правильна, віруюча. Тож... Якщо не хочеш серйозних стосунків, краще забудь її. Знайди когось іншого.
̶ Ну... Розумію. Не бійся, не збираюся я її ображати. А... На рухунок того, що ти сказав... Наскільки вона?.. Ну... Не якась, сподіваюсь, фанатична зануда? В неї ж були вже хлопці? — запитав, трохи здивувавшись тим, що сказав Ян. Ззовні Валя явно не схожа на монашку. Друг відповів:
̶ Ну, що тобі казати? Як на мене, вона не зануда, то точно, а от хлопці... Навряд, чи вона коли-небудь страждала від браку уваги з боку чоловіків. Сам бачиш, приваблива. Був навіть офіційний наречений. Але... Халепа сталася. Після того, наскільки я знаю, вона нікого не підпускала до себе близько довгий час. А зараз, не знаю точно. То ж... Таке...
̶ Цікаво...
̶ Ага... — Пашевський підморгнув. Тоді загадково, тихо промовив, схилившись ближче до Корнія:
#9540 в Любовні романи
#3677 в Сучасний любовний роман
#2041 в Детектив/Трилер
#811 в Детектив
розслідування, хороша дівчина і злочинець, небезпека та кохання
Відредаговано: 12.07.2021