Розділ 7

   Першою не витримала Валя. Проказала розгублено:

̶  Вибачте... — і швидко вийшла в коридор. Троє, що залишилися в кабінеті здивовано переглянулись. Аля геть спантеличена. А Ян почав про щось здогадуватися. Запитав Корнія:

̶  Ви, що вже знайомі? В чому справа?

̶  Пробач, Яне. Потім розкажу. Я... Я краще піду... — відповів настільки сумно, що подружжя ще більше здивувалося. Дивляться в слід високому молодику, який поспіхом залишає кабінет.

   Валя вийшла за двері, стала в куті, під стіною, охопила себе руками і хапає повітря, намагаючись вирівняти дихання. Майже одразу до неї підійшов здоровань, якого зараз найменше з усіх хотіла б бачити. Зачинив двері в кабінет, тихо проказав, наблизившись майже впритул до дівчини:

̶  То, ти Валя? Ну привіт... Слухай, я... — завагався, не знаючи, що казати далі. Дівчина стрепенулася, почувши цей голос. Наїжачилася. Знову пригадала ту страшну, безсонну ніч, коли боялася за своє життя і життя Марчика. Неголосно, але строго випалила:

̶  Не смій наближатися до мене, бандит. Я викличу поліцію.

̶  Валь, не треба. Послухай... — хлопець підняв долоні догори, почав запевняти:

̶  Пробач. Я... То безглузде непорозуміння. Я... Тільки хотів помогти другові, в якого вкрали коштовність. Він сказав, що та злодійка, Марія, полетіла кудись далеко, в квартирі нікого не буде. Вибач, я не хотів нікого налякати. Просто... — дівчина перебила:

̶  Припини! Не треба ніяких пояснень. Нормальні люди не вламуються серед ночі в чужі квартири. Ти явно злочинець і робив це невперше! Відкрити такий замок... То не жарти! Не намагайся виправдовуватися. Ти отримав той кулон, тепер не наближайся до мене, бо точно загримиш в поліцію! — рішуче положення її стрункого тіла, сміливий тон. Це так відрізняється від того, якою її вперше побачив Корній. Налякана дівчинка в довгій світло-рожевій нічній сорочці тремтіла, як зайчик під кущем, просила не вбивати. А зараз це зовсім інша людина.

  Хлопець геть розгубився. Ніколи в житті не почувався таким ідіотом. Ще тоді, коли тільки побачив малого і дівчину в тій спальні, сильно пожалів, що погодився на ту справу. Хотів розвернутися і йти звідти. І краще б таки пішов. Що він, взагалі то, і зробив, але повернувся, не звик лишати справи незавершеними. Та, хто ж знав, що так все обернеться?

  Страшенно погано стало, коли збагнув, хто перед ним і, що вона впізнала його. Здалося, що в голові зараз розриваються гранати. Все тіло стало, як ватяне, не слухається. Ледве вийшов з того кабінету.

  Будь проклятий день, коли навчився відчиняти чужі двері!

̶  Прошу, не кажи Пашевським про той випадок. Валь, я... Я все поясню. — тон голосу хлопця став благальним. Чомусь, як ніколи раніше, хотілося, щоб ця дівчина не думала про нього погано. Тільки ж... Мабуть, це вже нереально...

̶  Що? Ти далі нахабнієш? Не казати? А твій друг, детектив знає, хто ти? Чим займаєшся ночами? Ні? То варто його просвітити! — огризнулася дівчина.

̶  Прошу тебе, не кажи їм нічого. Ян дещо знає, але не усе. Валь, я... Переважно я такого не роблю, чесно. То... — хотів розповісти, як так вийшло.

̶  Припини! «Не роблю...» А на таку машину ти заробив, дай вгадаю, чесним бізнесом? Чи на будові, цеглу подавав?

̶  Ні. Я... Я був на війні. А потім... Переважно працюю охоронцем багатих людей.

̶  Ага... — хмикнула. — І для чого, взагалі, я продовжую з тобою розмовляти? Горе моє... Йди вже, доки не здала тебе поліції! І то, тільки тому, що ти якийсь там друг Яна! Хоч вже не знаю, як він може спілкуватися з таким... — сердито стиснула пухлі губки нафарбовані ніжно рожевим блиском.

  Корній піймав себе на думці, що ладний слухати, що завгодно, хоч прокльони, аби мати можливість бути близько і милуватися цією красунею. В неї найспокусливіші губки на світі. Навіть, коли свариться. А, коли посміхається, то просто... Райська насолода.

  Як же хочеться зацілувати ці ніжні уста... Обійняти її тонку талію, занурити пальці в ці густі довгі локони. Дивиться на неї і перед очима знову виринає та казкова принцеса в довгій романтичній сорочці, з розпущеним світлим волоссям. Одразу, як тільки побачив її тоді, в нічній спальні, пропало всяке бажання поводитися грубо. Але зусиллям волі змусив себе отямитися.

  Нагадав собі, що видимість оманлива, а перед ним насправді цинічна, нахабна злодійка, а не мила принцеса з казки. Не раз переконувався, що красуні далеко не завжди такі хороші, якими здаються. А бувають і жорстокі, холоднокровні настільки, що не кожен мужик на таке здатен.

  Коли зрозумів, що розмовляє не з Марією, а з її сестрою, стало ще гірше. Та дороги назад нема. Довелося хоч, як не прикро, закінчувати те, за чим прийшов. Хоч і так не закінчив. Пішов звідти без кулона. Не міг більше дивитися, як тремтить від жаху це тендітне дівча. Вже хотілося не лякати її, а... Забрався звідти, від гріха подалі, щоб не наробити ще гіршого.

̶  Чого стоїш, витріщаєшся?! Не чув, що я сказала? — різкі слова тонким дівчачим голосом змусили Корнія вирватися зі спогадів, у які мимоволі поринув на якусь хвилю, не в силах залишатися байдужим. Дівчина ще щось фиркнула і махнула рукою, відвернулася.

̶  Та ти, взагалі, якийсь ненормальний... Псих... — сердито пробурчала і подалася в кабінет. Двері голосно гримнули перед носом в чоловіка. Лиш тоді він остаточно взяв себе в руки і швидко пішов до машини.