Розділ 6

  Сонце схилялося до заходу. Крім того почався дрібненький дощ, який додавав якоїсь зажури в настрій. І думка про те, щоб провести цей літній вечір в  самотності у дорогому готельному номері геть не тішила Корнія. Настрій якийсь дивний. Останнім часом все більше хочеться товариства. Так набридло бути самому. За той час, доки помагав Янові викрити бандитів почав звикати до цікавих вечорів за розмовами. Дуже сподобалося співпрацювати з детективом.

  Пашевський по дорозі мило побалакав зі своєю коханою Аліночкою по телефону. Корнієві аж запекло щось всередині. Як же другові класно... Вдома чекає красуня, яка не лише нагодує, приголубить, а й... Взагалі, дивовижна вона жінка. Вірно чекати чоловіка майже два роки, не знаючи, що з ним, чи живий? А потім сміливо йому помагати викрити злочинців. Хіба багато жінок змогли б подібне? Де б собі знайти таку?

  Запросив детектива до себе в красивий готельний номер. Мовляв, так не чесно, ти з підполковником пив коньяк, а я тільки кухоль пива. Тепер я теж хочу. Ян трохи вагався, бо ж мила вдома чекає. Але погодився. Наче відчував щось.

   Порозсідалися на модних шкіряних диванах біля невеликого столика. Розмова сама собою потекла, як і міцні напої. Замовили в номер вечерю. Ресторанні страви швидко зникли з тарілок. Коли настрій став веселіший Ян почав, чи то жартома, чи всерйоз розпитувати друга про Африку. Побачив на столику яскраву брошуру з зображенням африканських жителів в традиційних стегнових пов’язках, обвішаних різними дивними предметами, шкірами тварин. Корнієвич сказав:

 ̶  Так, я надивився там різного. Тепер мене, напевно, мало чим здивуєш.

̶  Розкажи щось. Про африканців.

̶  Що? Про якісь племена хочеш послухати?

̶  Ага... Давай... — кивнув Ян. Корнієвич сказав:

̶  Ну... Там їх море. Дуже багато майже у кожній країні. І всі різні, зі своїми звичаями, способом життя. Є багато чого такого, що... Моторошно. За нашими уявленнями. А для них це нормально. Дуже багато традицій пов’язані з зовнішністю людей. Особливо жінок. Наприклад в деяких племенах вважається, що гарна наречена мусить важити якнайбільше. Тому «турботливі» батьки змалку силою відгодовують дівчаток, переконані, що це необхідно для їх благополуччя. Доходить до крайнощів. Їх б’ють, ламають пальці, якщо відмовляються їсти. І все це для «краси».

̶  Жах... Як можна до такого додуматися? — вражено скривився Ян.

̶  Ага. І, повір, це ще не найгірше. Є й більш шокуючі традиції, яких люди досі старанно дотримуються, попри наступ цивілізації, освіту. Все одно, вірять, що так треба. Навіть, якщо це коштує здоров’я, або навіть життя.

̶  Кошмар... Як ти там витримував?

̶  Ну... Я проводив з ними, порівняно, небагато часу. Трохи там, трохи там. До всього звикаєш...

̶  А розкажи, як було в тому племені, де ви частіше бували. Ти казав, що в якесь ви не раз їздили. — Корній закотив очі, з задоволенням пригадуючи. Засміявся. Каже:

̶  Ну... Наприклад, уяви, що ти сидиш під зоряним небом, посеред крихітного села з благеньких круглих халупок поставлених довкола вогнища і загону для корів і кіз. Як для почесного гостя, для тебе місцева красуня смажить на вогнищі в старій бляшанці великих м’ясистих гусениць мопане. — Ян скривився від огиди.

̶  Бр-р-р... — Корній засміявся, продовжив розповідь.

̶  А навколо повно таких же красунь і дітвори. Є і чоловіки. Прикинь, і всі ці місцеві кралі одягнені лиш в стегнові пов’язки з козячої шкіри і купу всяких брязкалець, намист і браслетів. — друг вражено викотив очі, аж схилився над столом.

̶  Що? Голі? — Корній засміявся:

̶  Ага. Всі, як одна. Ходять, трусять цицьками перед усіма. Або й дітей годують на ходу, не відриваючись від роботи. Нізащо не хочуть одягатися так, як у нас прийнято. Хоча, як не дивно, їх чоловіки часто одягнені в шорти і футболки. А деколи теж в пов’язки.

̶  Ого! Ну й життя... — жартома промовив Ян. А тоді запитав:

̶  І, що? Вдалося котрійсь такій красуні завоювати твою увагу? Чи замало прикрас? — підморгнув.

̶  Ой... Краще не питай... — трохи ніяково відвів очі. Згадав те, що дуже хочеться зовсім стерти зі своєї біографії. Шкода, що це неможливо. А потім сьорбнув ще віски і сказав:

̶  Та й... Коли повно голих жінок довкола, вже по-іншому сприймаються, ніж одна. Зовсім не так спокусливо.

̶  Та, ну? — з недовірою хихикнув друг. — А, що по-твоєму спокусливо?

̶ Ну... Останнім часом хочеться вже чогось... Справжнього, не просто розважитися, а... Щоб... Не знаю... — хотілося сказати, що понад усе хотів би зараз таку дівчину, як Аліна. Вірну, люблячу і до шаленства привабливу. Але не сказав. Знає, що Ян може подумати не те, що треба, ще почне нервувати. Детектив зрозумів. Каже:

̶  Хочеш сказати, що вже хочеш таки всістися і по-серйозному зустрічатися з кимось?

̶  Можливо... — похитав головою в боки, стиснув губи.

̶  Що ж... Добре. То, що Корнієвич? Коли наймеш мою Алю, щоб організувала весілля?  ̶  стукнув себе по нозі.

̶  Ага... Треба спершу знайти якусь відчайдуху, яка погодиться вийти за такого волоцюгу, як я. — ніяково посміхнувся. Згадав, як Пашевський розповідав, що познайомився зі своєю Аліною, коли захистив її від нападника на темні вулиці. Друг каже: