Розділ 4

̶  Привіт. — Валя невесело привіталася з Аліною. Зайшла в красивий кабінет весільного агентства, де разом працюють. Пані бос, як дехто жартома її називає, вже на місці. За своїм робочим столом, щось друкує.

̶  Привіт, Валюсь. — бадьоро відповіла жінка. Підняла очі на подругу. — Ого! — зазвичай миле личко з рожевими щічками сьогодні невблаганно видавало проблеми власниці. Злегка підпухлі очі і бліда шкіра чітко демонструють, як мінімум безсонну ніч, або й хворобу. Зачіска теж, очевидно, зроблена як-небудь. Подруга занепокоїлася:

̶  Що з тобою, сонце? Ти не захворіла часом? Маєш нездоровий вигляд. Коли ти дзвонила, що запізнишся, я...

̶  Ні, не хвилюйся. Я... Здорова. Просто... Малого заводила до мами. Ти ж знаєш, Машка знову полетіла в Францію. Вчора Марчик попросив, щоб переночувати з ним в їх квартирі. А там... 

̶  Щось сталося? — Аля перестала працювати, уважно дивиться на дівчину. Та коротко розповіла про нічну пригоду з непрошеним гостем. Як мало не вмерла від страху. Аліна вражено витріщила очі.

̶ Ох... Здуріти можна... Бідолашка... А я думаю, чого ти така бліда. То ти налякана, а не хвора. Треба ж таке... Та твоя сестриця... Не знаю, як ти терпиш. Я б її давно придушила, напевно.

̶  Ага... В мене теж були такі ідеї. Особливо сьогодні вночі, коли здоровий бандит в чорному ввалився в квартиру і почав вимагати прикрасу.

̶  І, що? Ти знайшла той кулон?

̶  Так. Коли вранці подзвонила до сестри, налякала, що розповім поліції про усі її крадіжки, тоді Машка здалася. Сказала, де сховала прикрасу.

̶  Добре, що хоч продати не встигла. Бо тоді... — Аліна крутнула головою.

̶  Ой, не кажи... Я вже дала їй останнє попередження. Як ще раз утне подібне, повідомлю в органи опіки, заберемо з мамою дитину, а з нею і говорити не буду. Хай тоді робить, що хоче, клептоманка нещасна. — сердито заявила дівчина. Сіла за свій робочий стіл. Повернулася до подруги. Підперла голову кулачком. Та зітхнула, покивала головою з блискучими каштановими локонами. А потім запитала:

̶  Чекай, кажеш аж вранці знайшла? Той бандит так довго сидів там з тобою?

̶  Та, ні. Трохи просидів, побачив, що не можу знайти, а тоді взяв мій номер телефону і пішов. Вранці подзвонив, сказав, щоб я принесла кулон в ресторан, а якийсь хлопчина забере.

̶  Цікаво... В ресторан? Який?

̶  Та, той крутий, на проспекті Свободи.

̶  І ти так зробила?

̶  А, що мені залишалося? Він сказав, як не принцесу, знову з’явиться, знайде мене, де б я не була. Але... Знаєш, дещо мене здивувало.

̶  Що ж?

̶  До мене підійшов хлопчик років 7-8 на вигляд. Дав записку. В ній було від руки надруковано, що я маю віддати малому кулон і поснідати в тому ресторані.

̶  Що? — власниця весільного агентства вражено відкрила рот.

̶  Ага... От і я так здивувалася. — Валя глибоко видихнула, випустила повітря. Крутнула головою.

̶  Нічого не розумію... Вони не взяли з мене грошей за сніданок.

̶  Справді дивно... — Аліна злегка висунула нижню губу вперед, кивнула. — Може... Просто хотіли, щоб... Ні, не знаю, як це пояснити. То треба мого Яна запитати. Хочеш підключу його, може щось з’ясує?

̶  Та, не треба. — Валерія махнула рукою. — Що тут з’ясовувати? І без детектива все зрозуміло. Це не вперше Машка так... Якось вона притягнула додому цілу дамську сумочку. Таку дорогу, фірмову. А в ній гаманець, телефон, ще якісь недешеві речі. Сказала, що знайшла на лавці у парку. Уявляєш?

̶  Жах... І ніяк не виходить перевиховати її? Мені в голові не вкладається. Як можуть бути дві доньки однієї матері такі кардинально різні? Ви ж... Як... Небо і земля. Але мама обох вас вчила жити по-християнськи. Чому до неї не доходить, що так не можна?

̶  Ой... Не знаю... — зітхнула білявка. — Ми теж не можемо повірити. Думали, коли з’явилася дитина, візьметься за розум. Та, де там... Час-від-часу її заносить. — видихнула сумно. В жінки задзвонив телефон. Перепросила Валю і відповіла:

̶  Весільне агентство «Мрія», Аліна Пашевська. Чим можу помогти? — Валерія почула, що розмова пов’язана з роботою. Не стала слухати, ввімкнула комп’ютер, взялася працювати. Стреси стресами, а в клієнтів свято. То ж треба домовитися про зустріч з декораторами. А ще узгодити все з тамадою. Час летить. Ніколи розслаблятися. Все розписано. Літо — гаряча пора для весіль.

  Ближче до обіду Валерія підійшла до дзеркала, що висить на стіні в куті кабінету прикрашеного ніжними трояндами з фоамірану. Роздивляється своє обличчя. Зітхнула.

̶  Ой... Мабуть, не піду я ні на який обід з тим Денисом. — Аліна одразу відірвалася очі від комп’ютера, заперечила:

̶  Ще чого? Навіть не думай! Хлопець стільки бігає за тобою, дай йому шанс нарешті.

̶  Та... Знаю, але подивися на мене. Я сьогодні схожа на бліду поганку. Під очима синці, невиспана... Як прийду така, то точно буде наше останнє побачення. Більше не запросить. — емоційно заговорила, обернувшись до подруги. Та встала, підійшла.

̶  Та, годі, не перебільшуй! Не так все погано. Зроби трохи яскравіший макіяж, рум’яна. Синці під очима замаскуємо коректором. Волосся я тобі вкладу зараз. Будеш, як цукерочка. — підморгнула Пашевська.