Розділ 39

  Ян таки здався і погодився на прохання Аліни зробити в честь його повернення велике сімейне свято. Вона з подругою Валею швидко все підготували. Вже за кілька днів у затишному ресторані за містом зібралися найближчі люди Яна і Алі. Вона не сказала нікому, яка саме причина зустрічі. Всі з нетерпінням чекали обіцяного сюрпризу.

  В святково прикрашеному залі зібралися елегантно вбрані гості: мати і брат Яна, Юрій, мама Аліни, Алла з сином Пашкою, подруга Алі, Валерія і ще кілька з роботи. Навіть батько Алі приїхав, хоч і без запрошення. Дізнався, що буде сімейна зустріч і не зміг пропустити нагоди задарма наїстися і напитися.

  Ще кілька близьких друзів і родичів теж прийшли. Серед цієї компанії Янові не вистачало тільки одного, Корнієвича. Та він, чомусь, відмовився приїхати.

  Аліна сьогодні в довгій святковій сукні, з розкішними каштановими локонами на голові. Мама дуже старалася зробити доню елегантною. При цьому намагалася випитати про сюрприз, та Аля не розкрила карти, хоч її розпирало від бажання поділитися щастям. Аж ввечері, коли усі зібралися за столиками, Пашевська попросила наповнити келихи. А тоді урочисто оголосила:

̶  Дорогі рідні і близькі, я запросила вас усіх сюди не просто так. Сьогодні моє серце стрибає від щастя. Дуже хочу, щоб і ви пораділи разом з нами. Так, не тільки зі мною, а з нами. Причина для радості прямо стосується і вас, бо мій коханий і для вас рідна людина. Ми усі сумували, коли наш дорогий Ян зник. — присутні здивовано повитріщали очі. Зашепотілися.

̶  Про кого це вона? — запитав Юрій. — Хоче познайомити нас з новим обранцем? Для чого це?

̶  Нічого не розумію... — Скривилася Павліна Романівна.

̶  А тепер… Він знайшовся! — вигукнула зі сльозами радості на очах. — Наш дорогий Ян живий! Зустрічайте! — всі присутні з відкритими ротами повернули погляди до бокового входу.

  Звідти до них вийшов високий чоловік в елегантному темно-синьому костюмі. Худорлявий, трохи хворобливий вигляд і помітні шрами на голові Яна одразу кинулися в очі, коли він наблизився. Але це компенсувалося щирою усмішкою на гладко поголеному обличчі. Він ніяково червонів, дивлячись на всю цю компанію. Не звик бути на публіці.

̶  Яне, мій хороший, ну, чого ти? — Аліна підбігла до нього і міцно обійняла чоловіка за шию. Він пригорнув її під шалену бурю оплесків, яка враз зірвалася в залі.

̶  Ян! Не може бути! Це він! — розгублено вигукнула його мати. Брат від здивування і слова не міг вимовити. Радісно посміхався, відкривши рота. Аля підвела зніяковілого пропажу до усіх.

  Найшвидше обіймати зятя кинулася Алла Романівна.

̶  Доню, як ти могла мовчати про таке? Ну й партизанка!  ̶  жартома пригрозила пальцем.  ̶  Яка ж я щаслива! Підсунься, дай я поцілую мого дорогенького зятя! — вигукнула щаслива мама. Аля відійшла, щоб рідненька міцно обійняла свою третю дитину.

̶  Яне, синку... Як же добре, що ти знову з нами! Як ми тебе чекали! Слава Богу, що почув наші молитви! — жінка не могла довше стримувати сльози щастя. Вони бризнули просто на білосніжну Янову сорочку і блакитно-білу краватку.

̶  І я дуже радий вас бачити, мамо. — широко посміхаючись промовив Ян. Міцно обійняв її, похитав збоку в бік. Теж ледве стримує сльози. Ця мила жінка завжди викликала в нього глибоку повагу. Мало того, що виховала для нього чудову дружину, вона і далі усіма силами підтримувала їх, завжди була дуже щирою і теплою. А в біді, коли Аля залишилася сама, мама стала її порятунком.

̶  Вибачте, що стільки пережили через мене. Я не хотів.

̶  Ну, що ти, синку... Звісно, ж ти не хотів. — жінка торкнулася пальцями шрама на скроні Яна. Уважніше приглянулася. Збагнула, що він явно не на курорті був ввесь той час. В цей момент сваху грубо відштовхнула Янова матір.

̶  Ну досить вам! Я його мама, а ви лізете перші! Геть забули про мене! — Алла відійшла, скривившись. Ян крутнув головою. Впізнав характер своєї матері.

̶  Привіт, мамо. Радий тебе бачити. — проказав, обіймаючи рідну.

̶  А я яка! Синочку, дорогенький! Я не переставала вірити, що ти повернешся до нас. Та і всім казала, наш Ян живий, скоро знову побачимося. — чоловік зробив вигляд, що повірив. А його дружина, що почула це, стоячи збоку, лиш важко зітхнула. Пригадала, як було насправді.

̶  Дорогенький, розкажи, що ж сталося? Де ти був так довго? Ой, щось в тебе нездоровий вигляд... — почала бідкатися Павліна Романівна.

̶  Та, попав в халепу, мамо. Колись розповім. Довга історія. Вибачте, що змусив вас плакати. Мені дуже шкода.

̶  Ну, так, мій хороший. Наплакалися ми. Особливо я, ясна річ. Бо решта... Ти ж знаєш... Жінка, друзі... То не рідні. Найбільше в матері серце боліло. — жалібно скривилася. Ян проказав:

̶  Ну, не кажіть так. Всі переживали. Аліна теж настраждалася.

̶  Ой, синку... — мати озирнулась. Побачила, що Аля розмовляє зі своєю матір’ю і іншими, що обступили її. Прихилилася до вуха Яна і прошепотіла:

̶  Плакала вона... Як же... Не думай, що я не люблю Аліну, але... Знаєш... Думаю, ти маєш право знати.

̶  Що? — здивовано запитав син.