Розділ 38

  Майже порожня пляшка шампанського стоїть на поличці в куті ванни. Біля неї два келихи з золотистим напоєм. Лунає ніжна, романтична мелодія саксофону. Тільки неонова підсвітка довкола дзеркала трошки освітлює простору ванну кімнату теплим жовтим сяйвом. А у гарячій водичці, вкритій пухнастою пінкою ніжаться двоє.

  Їх втомлені тіла вкрай потребували розслаблення. А ще, ласки коханої людини. Ян зручно ліг на спину, голову поклав на спеціальну силіконову подушку. Насолоджується теплом водички і найдорожчої на світі жінки, що пригорнулась до нього усім тілом і дрімає. Він час-від-часу хлюпає водичкою, погладжує, щоб спинка коханої, що трошки вистає з води, не змерзла.

  Очі Яна теж вже відмовляються дивитися, втома перемагає. Та він опирається сну, аби якнайдовше відчувати цю неймовірну насолоду. Здається, що коли засне, ця казка зникне. Що це лише красивий сон, від якого вранці залишаться тільки спогади.

  До речі, про спогади. Всі драматичні події сьогоднішнього вечора ніяк не відпускають. Крутяться в думках чоловіка, як чорні ворони, що дратують монотонним карканням. Це надто вражаюче, щоб просто не думати про все, що відбулося сьогодні в тому злощасному складі. Як би не старався відволіктися, ті «ворони» все одно прилітають. Зараз пригадав, як Аля вдарила Діану, і що при цьому сказала. Тихо заговорив з коханою:

̶  Алю... — дівчина розплющила очі, почувши хрипкий голос. Поглянула на нього. Зручніше вмостилася на широких грудях милого.

̶  Що?

̶  То... В нас був син? — несподіване питання змусило Аліну остаточно прокинутися.

̶  А... Так... — відповіла. А тоді додала:

̶  Я хотіла назвати його Арсен, або Богдан.

̶  Гарно… — тихо проказав. Аля зітхнула. Дивиться на нього. Ніжно погладила по колючій щоці. Ян глибоко вдихнув, видихнув. Аліна відчула, як пришвидшилося його серце. Погладила по грудях. Знову, нехотячи, звернула увагу на численні шрами. Всі жахи, що пережили, виринули в пам’яті. Запитала:

̶  Яне... А... Тепер? Ти хотів би мати сина, чи доньку?

̶  Звісно, моя маленька. — одразу відповів. Міцніше пригорнув до себе її гладеньке тіло. Обличчя прикрасила мила посмішка. — Тепер, коли наші справи налагоджуються, дуже хочеться подумати про майбутнє. Причому, таке... Не лише завтра, а на роки.

̶  Чудово... А, кого б ти хотів більше? Хлопчика, чи дівчинку? — веселіше запитала жінка.

̶  Не знаю, Алюсь. Хто б не був. Аби наше маля. Ти будеш найкращою мамою, я впевнений.

̶  Дякую, Янчику. Ти теж. Тільки... Я... Не знаю, як тепер наважитися.

̶  Завагітніти?

̶  Угу...

̶  Не хвилюйся. Все буде гаразд. Просто... Зараз ти дуже виснажена емоційно. Стільки всього звалилося. Але ж, ми не мусимо дуже поспішати. Трохи оговтаємося. А тоді... —

̶  Так. Твоя правда. — поклала на нього ногу, поцілувала милого в губи. Протяжно, солодко... Так... Щоб виразити цим дотиком уст всю свою ніжність, вдячність за те, що він є. Що з ним почувається справді одним тілом. Лише з ним серця б’ються в унісон.

  Чоловік почав відповідати, захопив в полон уста коханої, запустив пальці у її мокре волосся. А потім перекинув дівчину на спинку, в воді. Опинився над нею.

̶  Що ти робиш? Втопити мене хочеш? — весело хихикнула Аля. Легенько провела нігтиками по його спині згори до низу. Знає, що він таке любить. Чоловік задоволено муркнув.

̶  Ні... Щось інше хочу... — торкнувся її носика, залишивши на ньому трошки піни. Вона весело засміялася, стерла. Цьомкнула чоловіка в губи. Рожева посмішка така солодка. Грайливо підморгнув, погладжуючи кохану скрізь, де дістають руки. Гладеньке тіло розігріте в гарячій водичці стає ще ніжнішим. Здається, вони зараз сплавляться в одне ціле.

  Аля припіднялася, тримаючись за нього. Ця піна, що стікає по її грудях… М-м-м… Так приємно ковзати долонями по мокрій шкірі. Сам вже не сподівався, що знайде сили. Та вона така спокуслива...

  Аліна засміялася. Прошепотіла:

̶  То ходімо в спальню...

̶  Гаразд... — погодився, хоч йому дуже хотілося кохатися тут, в цій водичці. Але не наполягав, розуміючи, яка для неї важлива обережність. Не хочеться, щоб зайвий раз непокоїлася. Після всього, що пережили, пообіцяв собі, що берегтиме свою кохану Аліночку, як зіницю ока.

  Вранці Ян з Аліною ще лежали в ліжку, обмірковуючи, як краще сказати усім близьким про те, що він знайшовся. Аля запропонувала зібрати своїх і Янових родичів, і друзів, зробити вечірку. Звісно, Пашевський не дуже підтримав ту версію. Його нелюбов до великих гучних компаній сидить дуже міцно в свідомості. А тепер, після полону, йому, ще сильніше хочеться вести тихе, спокійне життя, без зайвого шуму. Але пообіцяв милій, що подумає.

  Аліна подзвонила до Валерії і сказала, що сьогодні не прийде на роботу. Зовсім не могла змусити себе відірватися від коханого.

  Та невдовзі всю ідилію зіпсував дзвінок підполковника Павленка. Поліцейський наполегливо просив Яна прибути у відділок, має щось важливе йому сказати. Тож, як не прикро, довелося їхати. Друг батька, підполковник поліції Павленко, ошелешив Пашевських новиною:

̶  Не хотів вчора тобі дзвонити. Щоб ви хоч трохи оговталися. Яне... Тут така справа...