Розділ 37

Та не змогла. Наступної миті між жінками опинився Ян і шарпнув Діану вбік від Алі.

̶  Ай! Пусти! — закричала. Та він безжалісно повалив її на землю, підняв ті наручники, що кинула і закував ними руки Діани.

̶  Паскуда! Скільки ж в тобі злості, заздрості... Не приходило в голову, що тому і не любить тебе ніхто, бо сама не вмієш любити? Га? Дурепа! Злишся на Влада, а сама? Забула, як зі мною фліртувала? Не вдалося так, то помстилася? Як я не здогадався? Ти заплатиш за все, що ми пережили через тебе! — прогарчав Ян.

   Діана продовжувала огризатися, потім плакати, жалітися на своє нещасне життя, та ніхто вже її не слухав. Аля стала збоку, охопила себе руками, почала тремтіти. Намагалася не дивитися на Влада.

̶  Викликаємо Павленка? — порадився Ян з Корнієвичем. Той кивнув. Ян вийшов, взяв у сплячого охоронця наручники, дав другові і пішов дзвонити до знайомого поліцейського.

  Аліна теж вийшла, їй стало дуже кепсько, аж трусило від того всього. Надто багато крові і жаху в тій кімнатці. Хоч на серці полегшало, бо вороги піймані, але стрес дався взнаки. Не могла дивитися на закривавленого Влада, здавалося, що то Ян, адже він був колись в такому стані. Все тіло, ніби побите, нило від перенапруження. Шлунок аж коле від спазму.

  Стала на вулиці, почала глибоко дихати. Нічна прохолода і свіже повітря, сповнене запахом лісу, що неподалік, дуже добре впливають. Десь в траві чути сюрчання комах. З за хмари вийшов майже повний місяць. Освітив усе довкола. Стало легше на серці.

  Тим часом в закривавленій конурі страшенно втомлений і трохи побитий Корній залишився пильнувати всіх виродків. Крім одного. Кара не подавав ознак життя. І, мабуть, це вже назавжди. Біля нього швидко утворилася червона калюжа. Потекла аж під Іллю.

  Удар об стіну прийшовся саме по тій руці Корнієвича, що недавно була поранена. Почала кровити, сильно розболілася. Голова теж. Та він не зважав. Ніколи. Прикував Анну до якоїсь труби, що стирчить з підлоги. Діану посадив біля Влада, в куті. Хільченки вже не розмовляли. Влад геть знепритомнів, якби не стіна, об яку оперся, впав би. Його жінка теж насуплено мовчала, схиливши голову.

  Тільки Анна ніяк не могла заспокоїтися. По-хижацьки дивилася на Іллю, Корній просік це. Заховав собі за пояс пістолет Караленка. Пригрозив їй, щоб не смикалася. Та зціпила зуби. Якби могла, здається, спопелила б поглядом.

  Невдовзі повернувся Ян.

̶  Скоро будуть. — проказав до Корнія, що сів на землю і оперся об стіну. Тоді до нього обізвався Грач, вже отямився трохи:

̶  То це ти, Пашевський? Ото несподіванка... Ти ж, наче, здох в тій Румунії! Як таке може бути?

̶  Воскрес, щоб тобі за все віддячити. — глухо, сердито відповів Ян. Той хмикнув, глянув на Корнієвича.

̶  Твоя робота? От гад... Не знав, що ви знайомі. То ти його витягнув звідти?

̶  Заткнися, Ілля! Скоро зі слідчими в відділку наговоришся! — гаркнув Корній, аби нічого не пояснювати. Втома і рана дратують його. Щораз важче стримувати себе, щоб не пристрелити того козла. Тоді Грач, лежачи на боці, з руками за спиною, почав вмовляти Яна:

̶  Слухай, Пашевський, давай домовимося. Скільки скажеш, все дам, тільки відпусти мене. — Ян вражено підняв брови.

̶  Ілля, цього разу ти не в тому становищі, щоб насміхатися. За дурня мене маєш?

̶  Ні, я просто не хочу за ґрати. Яне, я багата людина. Не відмовляйся. Клянуся, і пальцем тебе не торкнуся. Тут мені і так життя не дадуть. Виїду десь далеко і забудемо один про одного. Будеш жити, як вареник в маслі.

̶  Заткнися! — Ян схилився над ворогом. Крикнув:

̶  Думаєш, таке можна забути?! Я б хотів, та не виходить! Щодня бачу шрами по всьому тілу, відчуваю біль і згадую ввесь той жах, наче то було вчора! — замахнувся і кілька разів добряче копнув ногою того кабана, що забрав у нього два роки життя, перетворивши їх на суцільні муки. Ілля болісно скрикнув. Почав просити:

̶  Яне, я дам, що хочеш, тільки не бий! І відпусти мене. — тоді Ян подумав, а чому б не скористатися можливістю? Промовив до нього:

̶  А, знаєш... Давай так: перекинь на мій рахунок, скажемо... 400 тисяч. Ти ж маєш, я знаю. В тебе тільки на марихуані дохід, мабуть, більший за рік, не кажучи вже про офіційний бізнес. — Ілля саркастично засміявся.

̶  А ти, гад, хитрий... Все порахував уже. І, що? Тоді відпустиш мене?

̶  Побачимо... Хоча, купа доказів про твій кайфовий бізнес в Румунії і тут вже в поліції. Тож... Варіантів у тебе небагато.

̶  Не вірю. — насупився ще більше Грач.

̶  Як хочеш... — Ян відвернувся, показуючи, що розмову закінчено.

  Анна засміялася.

̶ Може і я відкуплюся? Га? Мене теж відпустите? — Ян гаркнув, щоб мовчала. Тоді вона почала говорити Іллі, щоб не давав грошей, бо і так не відпустять. Але Грач послав її матом і почав просити:

̶  Пашевський, воля твоя. Бери. Тільки мені треба подзвонити в банк. Тобі одразу перекинуть гроші.

  Ян задумався на хвилю, чи знімати з Іллі наручники. Корній запитально глянув на друга. Трохи в замішанні. Той моргнув, показуючи, що блефує. Потім Ян дозволив Іллі сісти, потримав телефон в нього біля рота. Корній на всяк випадок взяв Грача на мушку.