Розділ 36

 Корній шепнув до Яна:

̶  Я зараз вискакую, кидаю маленьку димову гранату, а тоді швидко їх вирубуємо. — Пашевський кивнув в знак згоди. Так і зробили.

  Прозвучав вибух. Не встигли Караленко з Грачем зрозуміти, що робиться, як конура наповнилася густим димом. Почулася грізна лайка, кашель. Друзі прикрили обличчя шапками, які при потребі розгортаються і перетворюються на маски, що приховують ціле обличчя, залишаючи тільки вирізи на очі.

   Блискавично залетіли в ту кімнатку і кількома влучним ударами повалили бандитів на землю. Корнієвич взяв на себе того здорованя, Кару, а Ян Іллю. Грач теж неабиякий кабан, хоч і не такий тренований.

  Виродки не хотіли здаватися. Почалася запекла боротьба. В якийсь момент Пашевському вже здалося, що не впорається. Грач якось вивернувся і потужним ударом в скроню мало не вимкнув Яна. В голові запаморочилося. Дим, лайка, жіночі крики, усе змішалося.

  Тоді Аліна не витримала. Залишила в машині підслушку і запис увімкненими, а сама побігла до того складу.

   Ян з останніх сил таки скинув з себе того кабана. Кілька разів тріснув його по голові і врешті Ілля перестав боротися. Здається, вимкнувся.

  Корній теж не одразу впорався з тим двохметровим ведмедем. Не хотів стріляти без крайньої необхідності. Добряче дістав від Кари. Той скажений так схопив його за руку, що мало не зламав. А тоді з силою вдарив, Корнієвич не втримався, полетів і сильно гепнувся об стіну. Але не здався. Злість додала сили.

  Ще кілька хвилин і обоє викрадачів лежали обличчям до землі. Друзі заковували їх руки за спинами.

  Дим розвівається. Ян почав підніматися, закувавши Грача в наручники, та раптом почув різкий вигук Аліни:

̶  Ян, ззаду! — озирнувся, побачив, що Анна стоїть на колінах і тремтячими руками цілиться з пістолета Кари, який йому вибив з рук Корній. Миттю впав на землю біля Іллі. Пролунав постріл. Крики.

  Аля з переляку замружилася. Здалося, серце зараз розірветься. Ніколи в житті не було настільки страшно розплющити очі. Після всього, що пережили, втратити зараз Яна... То було б занадто.

̶  Ах ти ж непотріб! — Корнієвич миттю зліз з Кари, що лежав поряд з Грачем, кинувся до вдови, вибив їй з рук зброю і повалив на землю. Аля розплющила-таки очі.

̶  Щоб вас всіх! Будь ви прокляті!!! — зла, як пантера, шипіла, гарчала Анна. Корній сердито, але несильно гримнув нею об бетонну підлогу. Заламав руки жінки за спиною. Потягнувся рукою до своєї сумочки на поясі, але згадав, що обидві пари наручників вже використав. Прошипів:

̶  Та, що за прокляття! Кайданів не вистачає на вас усіх! — притиснув її. Тримає.

  Аля вигукнула ім’я чоловіка, підбігла до нього. Корній теж озирнувся на Яна. Побачив, що той живий. Встає.

̶  Ти як? — запитав одночасно з Алею. Пашевський глянув на себе, відповів:

̶  Наче цілий. Нормально. — Аліна з полегшенням кинулася обіймати коханого чоловіка.

̶  Господи, Яне! Як же я злякалася! — він ледь всміхнувся, обійняв свою красуню, з удаваним докором промовив:

̶  Моя неслухняна дівчинка... — а потім додав:

̶  Дякую...

  Діана піднялася. Корній гаркнув до неї:

̶  Тільки спробуй щось утнути! Пошкодуєш!

̶  Я тільки візьму ключі від наручників у Кари, щоб звільнити Влада. — швидко пояснила Діана, піднявши руки догори. Корній махнув головою, дозволив.

  Погляди усіх друзів зосередилися на ній. Діана підійшла до Кари, тоді всі побачили, що в нього на широчезній спині, ближче до лівого плеча, велика мокра пляма. На темно-синій футболці, ще й при слабкому освітленні кров і дірку не одразу помітили.

̶  Матінко... — злякано прошепотіла Аліна. — Вона ж його застрелила...

  Ян піднявся, швидко присів біля охоронця. Спробував відчути його пульс. Заперечно крутнув головою, дивлячись на Корнія і Алю. Вони зітхнули. Звісно ж, плакати ніхто не збирався. Ян поглянув ще раз на свого ката. Трохи розгублено, але з полегшенням видихнув. Тихо промовив:

̶  Ну, що ж... От і все... Довоювався… І на тебе прийшов кінець.  ̶  дивовижно… Ще мить до того був жорстокий вояка, від самого вигляду якого в багатьох мороз ішов по шкірі. Думав, що він цар і Бог, насолоджувався владою над беззахисними людьми. А тепер, це просто велика купа м’яса. Порох, можна сказати.  От і весь героїзм…

  Ціла гама найсильніших почуттів завирувала всередині Яна. Так хотів сам вбити цього нелюда. Стільки обдумував, намагався переконати самого себе, що за таке і гріха б не було.

  Так мріяв вдарити Кару хоч по разу за кожну рану, якої завдали йому ці жорстокі руки. Показатися, щоб той м’ясник побачив, що Ян таки живий. Попри все. Хотілося побачити страх, здивування в очах Кари, коли зрозуміє, що прийшов час відплати. Тепер відчув легке розчарування від того, що вже не скаже цьому виродку, що прийшов поквитатися, не зможе помститися.

   Але… Так навіть краще. Хіба ж варто починати нове життя, беручи кров на руки?

̶   Дякую, Анно. — промовив Ян. Жінка, що так і лежала притиснута коліном Корнія і дивилась на всіх, шарпнулася, злісно вилаялася і зашипіла: