Розділ 35

̶  Трясця! От клята баба, зовсім сказилася?! — вигукнув Ілля. Далі Аліна почула, як Анна болісно скрикнула, наче її хтось вдарив. Щось брязнуло.

̶  Пусти! Виродку! — почалася боротьба, лайка.

̶  Заткнися, гадино! То так ти мені платиш за те, що досі не закопав твій грішний зад? Даремно пожалів! Давно треба було придавити тебе, щоб не смикалася! — прогарчав Грач молодший.

̶  Що тут?! — на вистріл підбіг Кара. Аліна затамувала дихання. Мамцю... Вони ж вб'ють зараз ту шалену вдову. Чи ні? Що робити? Де ж Ян з Корнієм?

   Приглянулася, за тим складом є ще один. Якби ж знати, в якому саме Ян. Тільки ж... Як? Вийти, пошукати? Страшнувато...

  Невдовзі почула голос того Іллі:

̶  Бачиш, що робиться? Ця краля прийшла мене застрелити! Пригрів гадину за пазухою! Забери револьвер. Батьків, упізнаю... — Кара саркастично захихотів:

̶  Я ж тобі давно казав, даремно ти з нею цяцькаєшся. То, що робимо?

̶  Давай її до того детектива, поки що. А там побачимо. — холодно проказав Грач. Тим часом Анна пручається, шипить прокльони. Та ніхто її не слухає. Потім жінка сильніше айкнула. Мабуть, потрапила в руки Кари.

   Невдовзі Аліна почула, що вони кудись йдуть. О, ні... Це ж певно до Влада. А там і Ян, мабуть. Ой... Що ж робити?

   До конури, де Ян почав непросту розмову зі старим другом, несподівано увійшла Діана. Корній зустрів її на вході, обшукав і, тримаючи її руки за спиною, привів до Яна. Заштовхнув у задушливу кімнату. Жінка стала, як вкопана.

̶  В нас гості. — промовив Корній. А сам повернувся до входу, пильнувати.

̶  Це ще, що за?.. — вражено пирхнув Ян, побачивши її. Влад саркастично всміхнувся. Промовив ледь ворушачи губами:

̶  О, Діано... Приєднуйся, кохана. Тут, бачиш, як класно...

̶  Яне? Ти живий?! Яка я рада! — вражено вигукнула, лиш на мить поглянувши на свого побитого чоловіка. Той іронічно скривився.

̶  Як бачиш. Де ти тут взялася? — строго запитав Пашевський. Жінка здивовано крутнула головою, не вірячи своїм очам. Тоді проказала:

̶  Твоя кохана Аліночка так хвилювалась, поспішала до тебе, що не звертала уваги на «хвіст», якого притягла за собою. Так я і знала, що не все так просто. Поїхала за нею. Думала, побачу з ким зустрічається та святенниця, але не підозрювала, що все набагато цікавіше. То вона вже знає, що ти живий? Ти диви... А так переконливо брехала... — Ян сердито видихнув, занепокоївся:

̶  Аліна тут? Прокляття... — Діана хмикнула, а тоді зиркнула на свого чоловіка. Знову на Яна.

̶  То ти його так? Не думала, що настільки озвірів. — строго проказала. Влад відповів, ледь піднявши голову:

̶  То не він, а Грач, точніше його охоронець. По твоїй милості, хіба, ні?

̶  Що? — скривилася жінка. Заговорила до Яна:

̶  Не слухай його, Пашевський. Він уже геть не тямить, що плете. Ми ж друзі! Ми стільки шукали тебе! Якби ж ти знав, як...

̶  Заткнися! — обірвав її Ян. — Шукали... Знаю, як ви мене шукали! Влад шукав хіба, що дорогу в ліжко Аліни! А ти...

̶  Що я? — сердито огризнулася. — Я тут ні до чого!

̶  Скажи правду, Діано! — ледь дихаючи гаркнув Влад. Краплини крові бризнули з його рота. Жінка з відразою скривилася. Ян примружив очі.

̶  Розповідай! — строго наказав жінці. Вона почала далі виправдовуватися. Пашевський ще гірше розсердився:

̶  Владе, скажи ти! Ця лисиця ще довго буде випробовувати моє терпіння! Кажи, бо... Я за себе не відповідаю! — підійшов ближче до колишнього друга, загрозливо навис над ним з пістолетом. Той підняв закривавлений погляд до Яна.

̶  Хочеш правду? Слухай! — хотів крикнути, та виходить натомість якесь огидне харкотіння.

̶  Так, я хотів... — закашлявся, підбираючи слово. — Гм... Твою Аліну! Дуже хотів! Вона... Особлива… Зовсім інша, ніж оце... — скривився, кивнув у бік Діани. — Але Грачеві я нічого не писав, не підставляв тебе і матеріали справи не ховав! То вона! Мабуть, прибиральницю найняла. Сам подумай, ту Іщенко. — Ян пригадав усе, що дізнався. І про ту прибиральницю, яка виявилася колишньою вчителькою інформатики. Діана запросто могла найняти її, щоб вкрасти папку з документами  і файли з комп’ютера, аби самій не «світитися». Все сходиться.

̶  Он, як? То, виходить, я тобі, Діано, маю дякувати за знищене здоров’я і два роки каторги?   ̶  сердито випалив Пашевський.

̶  Ну, що ти, Яне... — зам’ялася жінка, почала викручуватися.

  Ян почув звук пострілу. Облишив Влада, посадив біля нього Діану, пригрозив, щоб не рухалася і став за стіною. Приготувався до оборони. Потім прибіг Корній, кивнув до Яна, щоб заховатися в сусідній комірчині. Так і зробили. Швидко перебігли туди. Але через щілину біля дверей стежать за тим, хто зайде до Влада. Почули кроки кількох людей, викрики Анни. Шарпанину.

̶  Пусти, тварюко! Забери від мене свої лапи, смердючий ведмедю! — відчайдушно борониться жінка. Мов птаха, що потрапила в сітку птахолова, тріпоче крильцями. Та марно...

̶  Закрийся, лялю! Бо гірше буде. — холодно, різко гаркнув Кара. Друзі побачили, що він тягне Анну, заламавши її руки за спиною. Увійшли в коридорчик, Кара побачив охоронців, що валяються на підлозі. Одразу витягнув пістолет.