Розділ 32

̶  Алю, їдь додому. Я подзвоню, коли щось вирішиться. — м’яко, але категорично скомандував Ян. Жінка невдоволено насупилася.

̶  Ще чого?! Я з вами! — вперла руки в боки, рішуче заявила.

̶  Аліно, це не обговорюється! — з притиском вимовив чоловік. Корній вже пішов до машини, тож не бачив, як подружжя сперечається. — Ян почав одягатися, збиратися.

̶  Яне, чого ти такий впертий?! Постійно хочеш відмежувати мене від усього. Я ж не витримаю! Як мені сидіти вдома, знаючи, що ти там в небезпеці, лізете в справжнє вовче лігво!

̶  Потерпи! Алю, ну, чим ти поможеш? Для чого тобі ризикувати? Я буду більше думати, як вберегти тебе, ніж про бандитів. Це тільки ускладнить задачу! Зрозумій!

̶  Ні! Я з вами! — не відступає жінка. Тоді Янові увірвався терпець. Він був уже при виході. Готовий. Аля йде за ним. Тоді чоловік міцно стиснув її за плечі, поглянув у вічі. Каже тихо, але твердо:

̶  Все буде добре. Ми вже віддали копії доказів знайомому копові, а для підстраховки ще декому. Той хлопець подбає, щоб інформація стала широко відома, тоді ніякий хабар Іллі не поможе. В будь-якому разі Грачам вже не викрутитися. Все в нас буде добре. А головне... Алю, я кохаю тебе. Що б не сталося, знай, ти найкраще, що є у моєму житті. Тому, бережи себе. Будь розумницею, послухайся. Будь тут, або вдома. Можливо, потрібно буде щось, я подзвоню. — а тоді нахилився і жадібно поцілував розгублену жінку в уста.

  Вона обвила його за шию, пригорнулась усім тілом, не бажаючи відпускати. Чоловік притиснув її до себе. Серця шалено б’ються, тривога зростає з кожною секундою. Здається, що, як тільки вона зараз випустить Яна з обіймів, розімкне руки, він зникне назавжди. Вивітриться, як дим, що з’явився на трошки, щоб одразу зникнути. І тоді вона знову залишиться сама. В ще гіршому відчаї, ніж попередні два роки.

  Поцілунок переріс в цілу хвилю пристрасних дотиків, закохані злилися устами, язиками. Руки обох нестримно блукають по тілах, наче прагнуть запам’ятати кожен вигин, аби потім могти знайти і впізнати одне одного навіть з заплющеними очима.

  Ян втратив контроль і знову, як тоді в кухні, покидав їх сумки на підлогу і притиснув Алю до холодної стіни. Почав розстібати на ній штани, майже не відриваючись від солодких уст. Хрипко прошепотів:

̶  Кохана, ходи до мене, я не можу... — Аля теж так розпалилася, що геть не думала заперечувати. Ледь чутно шепоче:

̶  Так, мій коханий... Візьми мене... Я так сильно хочу... — здавалося, що вона просто збожеволіє, якщо просто зараз не відчує той жар кохання на собі. Коли в цю ж мить не стане одним тілом з цим чоловіком.

  Можливо, десь на підсвідомості Ян чекав, що жінка зупинить його з огляду на ситуацію. Але слова Аліни остаточно зруйнували усі залишки самовладання. Пашевський, не впізнаючи самого себе, начхав на те, що в машині чекає Корній, а колишнього напарника, можливо вбивають десь на складі. Все втратило нагальність. Окрім одного, в цю мить він має заволодіти цією красунею і хай ввесь світ зачекає.

  За хвилинку двоє шалених вже були на великому матраці. Як найгірших ворогів, тремтячими руками позбувалися штанів і білизни одне одного. А наступні кілька хвилин цих двох людей взагалі не було. Не було для цілого світу. А лиш одне для одного билися їх серця. Нестримно, гаряче, як востаннє. Дарували коханій половинці всю свою ласку, гарячу любов, що обіцяла загоїти всі рани, врятувати від усіх небезпек.

  Якби в цьому старому будинку були сусіди, вони почули б зараз такі солодкі стогони, такі відверті слова, що почервоніли б, навіть, якби були зовсім не сором’язливі. Закохані геть забули про те, що двері незачинені і в будь-яку мить може зайти Корній, не дочекавшись Яна в машині. Та, на щастя, він не пішов, а подзвонив. І тільки це змусило Яна і Аліну повернутися до реальності.

  Вони швидко одягнулися і  Аля відпустила чоловіка. Хоч, як щеміло серце, як важко було. Але вона, як не дивно, почувалася дуже щасливою. Неабияк зігрівала та впевненість, що коханий настільки сильно любить її. Він все зробить, щоб повернутися до неї. Зачинила за Яном двері квартири і швидко побігла до того матрацу. Стала навколішки і почала палко молитися. Благати небесного Батька вберегти їх від лиха.

  Тим часом Корній з Яном їхали до того складу на околиці міста, де, як сподівалися, знайдуть Влада. Напруга не сковує їх. Швидше помагає зосередитися. Часу мало. Потрібно швидко збагнути, як діяти. Найгірше те, що нема певності, чи дійсно Влада тримають саме там. І скільки людей охороняють його. А, може й ніскільки, просто прив’язали і залишили на якийсь час? А може бути, що вже й вбили. Хтозна...

  Для початку Корній заїхав до знайомого, в якого зберігає свої речі. Взяв там легкі бронежилети і дещо зі зброї. У Яна очі полізли на лоба, коли побачив, який арсенал має його друг. З одного боку це тішило, в даній ситуації. А з іншого...

  Трохи страшно. Все-таки, вони з Корнієвичем майже не спілкувалися дуже довго і важко бути впевненим на сто відсотків, на що здатна людина, яка заробляє на життя спецзавданнями, від яких у звичайних людей кров стигне в жилах. Чи не підведе у вирішальну мить? Чи не перегне палку? Про всяк випадок Ян сказав Корнію:

̶  Давай так, без фанатизму. Стріляємо бойовими тільки в крайніх випадках і в кінцівки. А не... — друг ледь підняв один кутик губ. Зиркнув на Яна. Хмикнув.

̶  Яне, бачу, ти чекаєш від мене найгіршого. Думаєш, в мене хобі вбивати людей? — той ніяково крутнув головою.