Розділ 31

  Під вечір до Аліни в офіс прийшла молода струнка жінка з опухлими і почервонілими від плачу очима. Без звичного макіяжу, прикрас. В простих штанах і футболці. Жінка така налякана, бліда, що господиня кабінету з помічницею ледве впізнали у ній Діану. Подруга зайшла і одразу сіла на диванчик навпроти столу Аліни. Тремтить, не може слова сказати.

  Дівчата посідали біля неї, почали запитувати Діану, що сталося. Вона нарешті промовила:

̶  Влад. Він... Пропав.

̶  Ого... Ти впевнена? Коли його бачила востаннє? — вражено запитала Аліна.

̶  Вчора після обіду. Йому хтось подзвонив, він мав наляканий вигляд. Хоч і намагався приховати це від мене, але я ж бачила...

̶  Він мав зустрітися з кимось? — запитала Аля.

̶  Так. Поїхав на ту зустріч, казав повернеться за годину, або й швидше. А досі немає. — жінка прикрила обличчя руками, почувся гіркий плач.

̶  А з ким зустрітися, знаєш? — на всяк випадок поцікавилася Аліна. Хоч була майже певна, що та не знає. Діана заперечно крутнула головою.

̶  Ну, Діаночко... Дорогенька, може все не так страшно, як ти собі думаєш? Може він... Не знаю, розслідує щось... Або... —  почала вишукувати якісь причини, чого Влад міг би затриматися. Хотілося втішити подругу. Хоч сама здогадалася, в чому справа, швидше за все. Ян казав, що дзвонив до Анни. Це могло запустити нещасливий для Влада ланцюжок. Діана підняла очі до Алі і сердито проказала:

̶  Не треба, Аліно, не старайся. Я не мала дитина. Знаю, ти хочеш мене заспокоїти, але ж... Згадай, що було з твоїм Яном. Спочатку на день-два зникав, а потім і... Зовсім… — замовкла. Аля з помічницею переглянулись. Сумно зітхнули. Валя принесла гості води. Та надпила. А тоді несподівано запитала:

̶  А... До речі, від Яна є якісь новини? — Аліна спантеличено витріщилася. Хмикнула.

̶  Діано, ти ж знаєш, я чекала, що ви з Владом щось розповісте мені про Яна. Та... Вже й не знаю... Стільки часу минуло... — сумно видихнула, опустила очі. Тоді подруга сказала:

̶  Вибач, дорогенька. — погладила Алю по руці. — Я... Мені так шкода... Повір, як би тільки можна було щось зробити, Влад неодмінно зробив би. Він з хлопцями дуже старався, та й я... Повір... — в той момент у розумі Алі промайнула думка, що Діана неспроста так запевняє і постійно вмовляла довіритися Владові, що він знайде Яна. Ввесь час казала не шукати більше ніяких детективів. Мовляв, хто ж, як не друг більше старатиметься знайти твого чоловіка.

  А тепер... Дізнавшись більше про «старанність» Влада, Аліна засумнівалася і у Діаниній щирості. Невже вона не знала, не бачила, що чоловік зовсім не шукає Яна? А може... Просто боялася, що і з ним трапиться біда, тому не вмовляла чоловіка докладати зусиль в тій небезпечній справі? В будь-якому разі, вона явно багато знала, але не казала Алі, а тільки присипляла порожніми обіцянками, запевняла, що все владнається.

  Аліна задумалася. Не знала, як реагувати далі. Стало страшно. Як могла бути такою сліпою, наївною? Вірила, що друзі щиро помагають. Навіть почувалася винною, що Влад старається, не беручи з неї грошей. Пропонувала, та він відмовлявся. Казав, що Ян для нього, як брат і він шукатиме заради дружби, а не за гроші.

  Тепер аж волосся встає дибки, коли зрозуміла, як все було насправді. Хоча... Ще не до кінця зрозуміла. Що саме знав Влад про тих Грачів? А Діана? Чи то хтось з них вкрав матеріали справи, над якою Ян працював перед зникненням? Як би це дізнатися?

̶  Що з тобою, Аліно? Дорогенька, тобі погано? — голос Валі вивів Аліну з заціпеніння. Збагнула, що вже довго сидить, схиливши голову, прикрила обличчя долонями. Підняла голову.

̶  А... Та... Нічого, просто... Вибачте. Згадала Яна. Так серце защеміло. Так... — на очах заблистіли сльози. Вся ця ситуація дуже виснажлива. Зовсім невідомо, як буде далі. А найгірше, що навіть поділитися не можеш ні з ким. Ніхто не пожаліє. Валерія принесла і  їй води.

̶ Візьми, попий, Аліночко. Бідолашка, коли ж ти вже перестанеш так страждати?.. — зі співчуттям висловила вголос запитання, на яке ні в кого не було відповіді.

̶  Дякую, Валюсь. Та, не зважай. Часом кисну. Але... То колись мине. — відпила води, подякувала помічниці. Тоді звернулася до Діани:

̶  Будеш повідомляти в поліцію? — жінка розгубилася.

̶  Та... Навіть, не знаю... Може й справді я даремно так себе накручую? Може він... Коханку собі знайшов. А, що? Ти ж знаєш, стосунки в нас вже давно не дуже. М’яко кажучи... — Валя по своїй наївності витріщила очі. Каже:

̶  І ти так просто про це кажеш? Ніби... До родичів поїхав у гості? — Аля промовчала, опустила очі. Згадалося, як Влад не раз чіплявся до неї. Обіцяв золоті гори. Діана іронічно скривилася, відповіла:

̶  Ой, Валю... Та що вже я маю казати? Змирилася. — дівчина здивовано крутнула головою. Для неї, вихованої з високими моральними принципами, саме слово зрада вже звучить страшно.

̶  Діано, будемо сподіватися, що з ним все гаразд. Прошу, не поспішай думати найгірше. — Аліна промовила фрази, подібні до яких так часто чула від Діани протягом майже двох років. Вже не було бажання далі лицемірити, вдавати, що дуже шкода Влада. Але, доки все не розкрито, змушена робити вигляд, що дружба в силі. Хай. Тим більше, в присутності Валі. Цій чистій дівчині не потрібно знати про весь той бруд.