Розділ 29

   Аля залишила чоловіків працювати. Тоді Ян запросив друга до столу. Під час вечері Корнієвич якось дивно поглядає на нього. Жує з таким загадковим виглядом, що Ян не витримав. Запитав:

̶  Що таке? Подобається? — вказав жестом на прості, але поживні і смачні страви, які Аля принесла. Друг весело прицмокнув:

̶  Вона ще й готує? — Ян ствердно кивнув, не зовсім розуміючи до чого той веде.

̶  Щасливчик ти... — видихнув Корній.

̶  Ага... Знаю. А... Ти, чому так кажеш? Ще й?

̶  Ну... Сам знаєш. — ніяково посміхнувся. Ян запитально дивиться, аж перестав жувати.

̶  Маєш на увазі щось конкретне?

̶  Та, все... Красуня, яка любить тебе, не дивлячись на всі халепи, носить тобі їсти в цю діру, та ще й дозволяє знімати з неї штани просто на кухні... — засміявся. Підморгнув. — Це класно, чоловіче. Дуже… — Ян шоковано відкрив рот, не знає, чи сміятися, чи тріснути хлопця по морді. Оце загнув...

̶  Корнію, ти з дуба впав?! Підглядав за нами, чи що?! — сердито гаркнув  Пашевський. Кинув ложку на стіл.

̶  Заспокойся! Ти, чого? Не підглядав я. Просто в неї штани були не застебнуті, коли вийшла з кухні. Що такого? — відповів Корній. Янові полегшало. Вдавився сміхом, не витримав. Згадав, що дійсно могло так бути. Вони з Алею, мабуть, не помітили. Надто були... Гм... Схвильовані...

̶  Капець... А ти, зараза, все січеш! О, який спостережливий! Все, давай швидко доїдай і працювати. Заглядається тут... Нарвешся! — жартома пригрозив кулаком.

̶  Та, добре. Не закипай! Я ж казав, до твоєї не полізу. Ще бракувало... Я і сам не подарунок, але такому, як ти, не хочу попадати в немилість. Хтозна, що прийде в твою побиту голову... — фиркнув друг жартома. Ян засміявся. Це ж треба, так «проколотися»... Розстебнув на Алі штани, а застебнути забули. Капець... І про що думав? Та... Хіба ж можна щось тямити, коли ця дівчина заціловує? Коли її теплі долоньки блукають під одягом, тане в руках, як шоколад, муркає? Розум іде собі відпочивати, поступаючись місцем шаленому серцю.

  Пізно вночі, коли нарешті зробили все, що потрібно було, Ян запропонував другові залишитися ночувати в нього, та той відмовився. Сказав, що краще поїде в готель.

  Вранці перед роботою Аля заїхала на трошки до милого і розповіла все, що дізналася про Анну Грач. Ян вражено вигукнув:

̶  Клас! Алюсь, ти геній! Все стає на свої місця!

̶  Що саме? — зраділа, але не може зрозуміти, що ж його так потішило.

̶  Золотко, під час розслідування все алібі тієї жінки, Анни, було засноване на тому, що вона, ніби, не вміє плавати. Так вона казала поліції і всі знайомі це підтверджували. Тому, я ніяк не міг зрозуміти, як вона втопила старого. Хоч був майже впевнений, що то її рук справа. А тепер все сходиться. Вона попливла з ним на тому човні, а потім проколола і спокійно повернулася на берег. В той час, як її чоловік таки справді не вмів плавати. Відстань до берега була така, що вона могла б доплисти. Очевидно, ця жінка таємно навчилася плавати, а тепер, коли минув час, вже розслабилась і будує басейн. Вирішила, що небезпеки більш нема. Чудово!

̶  Он, як? Супер! Я рада. То, що далі? — з ентузіазмом промовила Аліна. Навіть не заходила в кімнату, поговорили просто в коридорі.

̶  А далі... Хочу розкрутити їх на повну. Її і Іллю Грача. В мене таке враження, що вона щось має на нього, тому він не здав її поліції тоді. Хочу змусити її розкрити всі карти. — тоді Аля згадала телефонну розмову, яку випадково почула, коли вперше була в кабінеті власниці ресторану.

̶  О, Яне, знаєш, що я чула? — розповіла йому все, що тоді Анна говорила тому Іллі і, як почувалася. Це було трохи дивно, жінка сильно хвилювалась, тому Аліна добре запам’ятала. Ян ще більше зрадів. Схопив жінку в обійми і міцно стиснув. Радо вигукнув:

̶  Моя хороша, яка ти молодчина! Дякую! Ти так багато помогла.

̶  Добре, а... Це, як помогло? Що ти зрозумів? — трохи розгублено запитала.

̶  Золотко, це підтвердило мої здогадки про те, що Ілля зробив з мачухи покірну служницю. Тому не позбувся її тоді. Це його сутність, він отримує задоволення від того, що перетворює людей на рабів, які під страхом розправи плазують перед ним, роблять, що він захоче. От і її якось використовує. Йому це більше подобається, ніж просто вбити того, хто став невгодний.

̶  Ну-й-ну... — вражено видихнула. Задумалася. — Яне...

̶  Що?

̶  То, виходить... Завдяки цьому ти живий зараз? Інакше, він би просто вбив тебе? — чоловік зітхнув, радість зникла. Ствердно кивнув головою.

̶  Виходить, так. Це в Іллі така... Особливість... Насолоджується владою. Уявляє себе Богом.

̶  Як «скромно»... — скривилася Аля. — Шизофренік клятий... — а тоді взяла Яна за руки, щиро промовила:

̶  Золотко, прошу, будь обережний. Цей нелюд... Він... Я дуже боюся. — попросила.

̶  Все буде добре. Моя хороша, не бійся. Ми вже близькі до вирішення всіх проблем. От побачиш, скоро все буде, як треба. Недовго йому розкошувати. — запевнив Аліну чоловік. Хоч в самого серце щемить, аж пече. Напруга зростає. Хижак от-от прокинеться і тоді... Або пан, або пропав.