Розділ 28

  Високий молодий здоровань в майці і штанах, що схожі на військові, уважно дивиться на Аліну. Ті кілька секунд здалися роком. Він ледь посміхається. Жінка розгублено чекає, не розуміючи, що відбувається. Хто цей чорнявий красень з пов'язкою на передпліччі? На вигляд йому років з 35. Промайнула думка, що то може бути друг Яна, Корній, але хтозна...

  Врешті молодик обізвався:

— Аліна? Заходь. Ян тут. — спокійно сказав і жестом запросив до середини. Їй трохи відлягло. Але ще мить повагалася, чи заходити. Тоді почула голос коханого:

— Аліночко, заходь, не бійся. Я тут. — ох... Нарешті. Яке щастя... Пройшла далі, побачила, що Ян сидить в кімнаті і щось робить за ноутбуком. Озирнувся на неї, широко всміхнувся, вимкнув аудіо запис з голосом якогось чоловіка, що прослуховував. Встав, обійняв жінку за плечі.

— Привіт, Алюсь. Злякалася? Не хвилюйся, то Корній, той хлопець, що... Ну... Я тобі розповідав. — вказав рукою на друга. Той трохи ніяково посміхнувся.

— Рада познайомитися. — сказала Корнієві. Він відповів, що теж дуже радий і сів на те надувне крісло неподалік. Почав щось дивитися в телефоні. Аля заговорила з Яном:

— Якщо чесно, так. Трохи злякалася.  Вже не знаю, чого чекати. В тебе стільки ворогів, що вже й не здивуюся, якщо знову, не дай Боже, станеться якась халепа.

— Ні, не бійся. Більше жодних халеп. Все буде гаразд. Ніхто з ворогів не знає, що я живий. Тому...

— Чудово. — видихнула з полегшенням.

— Так. І... Дякую, що поставила жучок. Ти молодчина. Дуже помогла мені. — обійняв за плечі і повів її у кухню. Аля зраділа.

— Справді? Добре, бо... Я так непокоїлася. Думала заїкою стану з переляку. Вибач, що тільки один. Саме зайшла клієнтка в кабінет, не дала мені ще й в сумку покласти ту штучку. — почала виправдовуватися. Та чоловік явно не сердиться. Зняв з її плеча важку сумку з продуктами, поклав на крісло біля столу.

— Ого! Ти, що там стільки принесла? Каміння?

— Їжу. — веселіше посміхнулась. Почала викладати все на стіл. — Буду тебе відгодовувати. А ти, як думав? — Ян засміявся радісно. Пригорнув милу до себе. Легенько цьомкнув у рожеві губки.

— Моя хороша, дякую. Що б я без тебе робив?

— Не пропав би. Ти ж дорослий хлопчик. Ще й, он, друг є.

— Так, але, маленька, мені дуже приємно, що ти так стараєшся. Не уявляєш, як тішуся. — міцно стиснув Алю в обіймах. Вона задоволено муркнула. Обійняла у відповідь. Почала розпитувати про хід розслідування. Ян відповів:

— Дорогенька, завдяки тобі, ми змогли дещо цікаве почути. Завтра спробуємо ще сильніше натиснути на ту панянку, можливо, вона проговориться. Тоді запишемо це.

— Чудово. То... Я можу ще чимось помогти? — запитала.

— Ну... Якби ти могла трошки простежити завтра за тією панянкою, або ще сьогодні, було б супер. Дам тобі таку штуку, яка здалеку ловить звуки. Можна почути, про що розмовляють досить далеко. Але візьмеш мою машину. Тобто... Не мою, Корнія. Він позичив мені. До речі, а мою ти продала, так? — Аліна ствердно кивнула.

— Так. Гроші є в банку. Якщо тобі треба, можу зняти.

— Добре. Знімеш, трохи пізніше.

— Добре. Яне... То... Що, та Анна — вбивця? — скривилася, запитала несміливо.

— Алюсь... Краще тобі якнайменше знати. Але... Якщо вже на те пішло... — глибоко вдихнув, видихнув. — Так. Я майже впевнений. Але, не думай про це. Щоб не заважало тобі спокійно робити те, що треба в твоїй роботі і в розслідуванні.

— Гаразд... Спробую. Але пообіцяй, що, коли все скінчиться, ти розповісти мені все про цю справу. Мені ж цікаво... — благально заглядає в очі, як дитина. Чоловік засміявся.

— Хитрунка. Побачимо. Зараз головне впоратися. Я хочу спровокувати Анну і її пасинка на відвертість. Але реальних доказів майже нема, а щоб їх дістати, треба більше часу. І ризиковано. Тому доведеться трохи їх дурити.

— Ого... Звучить страшнувато. Будемо будити сплячого лева?

— В яблучко. — кивнув, підтиснувши губи. — Не бійся, все буде добре. Головне, що ми разом. — тихо запевнив. А тоді міцніше пригорнув Алю до себе. Одна рука проникла під стрейчеві штани, погладила попу, а інша пригортає за талію. Почав легенько цілувати в шийку, глибоко дихає. Їй стало лоскотно від його гарячого подиху. Грайливо засміялася.

— Бешкетнику... Що ти робиш? — прошепотіла. — Ми ж не самі тут.

— Не бійся, Корній немаленький, все розуміє. Не піде сюди. — прошепотів на вушко. — Моя солодка, не можу думати про справи, коли ти поруч. Так гарно пахнеш, така смачна... М-м-м... — знову почав цьомати в шийку, закрив їй уста поцілунками, не давши протестувати. Прихилив їх до холодної стіни.

  Аля здалася. Почала цілувати у відповідь. М’які губки торкаються, пестять чоловіка. Ковзнули йому на шию, вушко. Маленькі долоні погладжують під сорочкою. Ян раптово так збудився, що почав знімати з дружини штани разом з білизною просто в тій кухні. Отямився, коли вона затримала його тремтячі долоні, обоє засміялися.

— Котку... Не зараз... — ледве вимовила крізь сміх. Ян доклав зусиль, щоб вгамуватися. Поправив штани на Алі. Обтягнув кофтинку. Важко видихнув.