Розділ 27

  Чоловіки послухали розмову в кабінеті доки не зрозуміли, що Аліна з клієнткою вийшла. Тоді Ян, подзвонив до чорної вдови, використовуючи спотворювач голосу.

— Слухаю.

— Привіт, Анно. Як поживаєте?

— Привіт. А, хто ви? — спокійно відповіла.

— Я той, хто багато знає про ваші гріхи. — холоднокровно промовив. А тоді додав:

— Думаєте, Ілля справді прикриє вас? Може, якийсь час йому це було вигідно. Але не зараз. Скоро в нього дещо зміниться і доведеться рятувати свою шкіру, а вашою пожертвувати. Як думаєте, що йому дорожче? Ваша свобода, чи своя? — жінка заціпеніла. Пауза затягнулася.

      Нерви Яна напружилися до краю. Чистий блеф, заснований на самих здогадках міг, або спрацювати на користь, або все ще гірше зіпсувати. Але він не раз переконувався, що інтуїція не підводила його. Ця жінка, швидше за все, винна. Питання лиш в тому, наскільки в неї міцні нерви, чи запанікує, піддавшись на провокацію. Чи холоднокровно все заперечуватиме. Тоді буде значно важче «потопити» її.

— Що вам треба?! — різко запитала. — Немає в мене ніяких гріхів! Запхайте свої погрози знаєте, куди?!

— Що ж... Немає, так немає... — єхидно засміявся. Вона таки розхвилювалася. А це вже добре. — Я не жадібний, прошу небагато за мовчанку. Подумайте. Подзвоню завтра розкажу деталі.

— Пішов, ти,...!!! — гаркнула рестораторка і вилаялася, забувши про ввічливість, і обірвала розмову.

— Х-у-у-х... — видихнув Ян.

— Думаєш, купилася? — запитав Корнієвич.

— Сподіваюся. Зараз побачимо, вмикаю підслушку. — друзі знову взялися прослуховувати, що чути в кабінеті пані Анни Грач. Вона подзвонила до когось. Схвильовано загарчала:

— Ти ж казав, що все владнаєш! Гад! Знала, що тобі не можна вірити! Іллє, я робила, як ти хотів! Тобі мало?  Думаєш, такий мудрий?! Якщо в мене будуть проблеми, то і в тебе, не забувай, хлопче!!! — просичала. Послухала щось, а потім гаркнула:

— Ну, звісно, ти нічого не знаєш, як завжди! Білий і пухнастий! — знову помовчала. — Що?! А те, що мені подзвонив щойно якийсь покидьок і сказав, що багато знає про мої і твої гріхи. Погрожує. — знову помовчала. — Не знаю, казав, що завтра ще подзвонить і скаже більше. — послухала. — Трясця! Не знаю! Кажу ж, ще не сказав нічого конкретного! Але, коли дзвонить, то явно щось має, може бачив! Хіба не розумієш?! — далі почала лаятися, зовсім втративши контроль. Очевидно, Ілля не поспішав її заспокоювати, жінка запанікувала. Гаркнула, як зла собака:

— Тільки спробуй продати мене, я теж в боргу не залишуся, Іллє! Як почну тонути, так і знай, що й тебе потягну на дно за собою! Не сподівайся, що вийдеш сухим з води! Я надто багато пожертвувала, щоб тепер все втратити! — потім Ян з Корнієм почули ще кілька матюків і щось брязнуло. Мабуть, панянка кинула телефон на стіл, чи ще кудись. Засичала крізь зуби:

— Скотина... Ти мені заплатиш... Як і твій клятий татусь... Той старий покидьок. За кожну мою сльозу заплатиш, вилупку. Будь ти проклятий, Іллє! — чоловіки переглянулись, щасливі посмішки порозпливалися на обличчі. Ян промовив:

— Так. Попалася. То вона. Я мав рацію. Ця панянка не така проста. Позбулася старого, який, очевидно, був далеко не найкращим чоловіком. А тепер побачимо, що зробить з Грачем молодшим.

— Думаєш, його теж захоче втопити? — байдуже запитав Корній.

— Ну... Хотіти, то вона хоче, тільки з ним не все так просто. Ілля не ходить без охорони і вже знає, що вона за птаха. Не оберненься до неї спиною. Тут їй доведеться знайти хитріший вихід.

— Що вона зробить, як думаєш?

— Не знаю. Та впевнений, що не здасться. Піде до кінця, чого б це їй не коштувало. Бачиш, скільки злості? В цієї баби вистачить пари боротися ще довго.

— То... Що будемо робити? Подзвониш завтра і що скажеш? В нас же нічого нема на неї. А ця розмова, що ми записали нічого не доказує. — запитав друг. Ян хитро посміхнувся.

— То доведеться постаратися, щоб було. — Корній запитально глянув на друга.

— Гаразд, ти краще знаєшся на такому. Бачу, вже щось вигадав. Поїхали додому? Чи ще послухаємо?

— Давай ще трохи послухаємо. Відчуваю, що це не кінець.

  Невдовзі почули, що жінка трохи покрутилася по кабінеті, а тоді вийшла, гримнувши дверима. Зачинила їх на ключ. Потім стало тихо. 

— Ех... Все. На сьогодні кінець вистави. Шкода, що Аля не поставила жучок в її сумочку. Цей, очевидно, залишився в кабінеті. Можливо, вона поїде зараз говорити з Іллею. То був би джек пот. Але, нічого, все нормально. Поїхали. Є робота. Треба підготуватися до завтрашнього «виступу».

  Аля вже хотіла їхати додому. З роботою впоралась, більше ніяких зустрічей не заплановано на сьогодні. Хоч робочий день ще не скінчився  і бажано, щоб хтось був в офісі, якщо прийдуть потенційні клієнти, але їй вже не було охоти сидіти. Кортіло швидше поїхати до Яна, запитати, чи помогла вона тим, що зробила. Не хотіла питати по телефону. Трохи хвилювалась через те, що не вдалося поставити ту штучку ще і в сумку  панянки. Двері відчинилися.

— О, Валь, ти повернулася? — здивовано запитала. Несподівано прийшла подруга, яка ще в обід відпросилася, аби побути з племінником.