Розділ 26

  В гарному кабінеті пані Анни Грач сьогодні Аліна почувалася зовсім не так спокійно, як вперше. Цього разу перед нею стояла додаткова задача. Окрім справи з вимогливою клієнткою, матір’ю Віолети, яку привела показати ресторан, їй необхідно поставити «жучки» для прослуховування. Від цього в Алі аж шлунок стиснуло болючим спазмом. Серце калатає, як навіжене. Як це непомітно зробити? Тоді переконалася, що спеціальним агентом не хотіла б працювати. То занадто...

  Ян пообіцяв, що зробить так, аби Аля могла залишитися хоч на хвильку в кабінеті сама. Та вона не зовсім уявляла, як саме він це влаштує.

  Походили по ресторані, симпатична власниця мило щебече до потенційної клієнтки, все показала, розказала. Аля з кожною хвилиною все більше хвилюється. А, що, коли в кабінет більше не зайдуть? Або будуть тільки втрьох? Чи, принаймні, вдвох? Як вона тоді поставить ті пристрої, якими, мабуть цілих пів години її вчив користуватися Ян?

  Ні, таки спільними зусиллями переконали пані Паненко в необхідності вибрати саме цей заклад. Подалися в кабінет, щоб узгодити і підписати остаточний варіант договору оренди. Коли Аліна вже геть не знала, що робити, раптом в матері Віолети задзвонив телефон. Вона вийшла. О, це вже щось. Залишилося відволікти господиню кабінету. Аліна побачила, що тут немає туалету, до нього треба йти через коридор. Сказала пані Анні:

— Перепрошую, чи можна попросити у вас чашечку кави? — взялася за чоло, вдаючи сильну слабкість і головний біль. — Ох... Раптом так голова закрутилася... Не знаю, чи доїду до офісу. — господиня ресторану турботливо запропонувала поміряти тиск, таблетки.

— О, дякую. Ви дуже добрі. Але, я вже знаю свій організм. В таких випадках мені, переважно, стає легше від чашечки міцного еспресо з цукром. — слабким голосом відповіла Аля. Лиш би пані Анна пішла замовляти напій. А на випадок, якщо зробить це по телефону, Аліна вже мала запасний план. Ніби ненароком вилити на неї ту каву. Тоді вона точно вийде в туалет. А, якщо і тоді не залишить її саму в кабінеті... Доведеться ще щось вигадати.

  Та, на щастя, Аліні не довелося псувати елегантну дизайнерську блузку і міні спідничку пані Анни. Вона вийшла, щоб замовити на кухні каву для консультантки. Тим часом Аліна встала, розглянулася по кабінеті, ще раз переконалася, що відео камер тут немає. Швидко вийняла з сумочки маленький пристрій, увімкнула його і поклала всередину штучної квіткової композиції, яку ще раніше пригледіла. Там його не видно. Серце мало не вискочить. Страшно, якщо зараз хтось зайде.

  Як тільки Аля відвела руку від букету, двері відчинилися і зайшла клієнтка, мати Віолети. Висока, повна жінка одразу почала здивовано розповідати, що якийсь незнайомець помилився номером. Але перед тим, як це з’ясувалося, вона подумала, що її машину і справді вкрали. Ім’я і марка авто  співпало. Він сказав, що таке авто знайшлося вдарене, стояло покинуте. Жінка дуже розсердилася. А потім, по ходу з’ясувалося, що номери машини інші.

— Х-у-у-х... То завал... Я вже злякалася, що мою красуню КІА вкрали, розбили і покинули десь серед поля. Добре, що то не моя. — з полегшенням вимовила пані і приземлилася на м’яке крісло.

  Аліна теж сіла, натягнуто посміхнулась. Жінка завадила їй покласти жучок ще й в сумочку власниці ресторану. Саме тоді повернулася господиня світлого кабінету.

— Ось, будь ласка. Ваша кава, пані Аліно. — принесла їй маленьку, красиву чашечку запашного чорного напою.

— О, дякую! Ви мене врятували. — взяла каву. Радісно, але втомлено посміхнулась.

— На здоров’я. — відповіла Анна. Аля почала пити, далі вдаючи, що дуже погано почувається. Хоч це була не зовсім гра. Справді дуже недобре було в животі. І голова розболілася від страху. Невдовзі таки закінчили з усіма справами і розпрощалися.

  Аліна сіла в свою білу Тойоту і з полегшенням зітхнула.

— Єс! Я це зробила! — похвалила сама себе. Ще трохи посиділа, щоб заспокоїтися. А тоді поїхала на роботу.

  Ян з Корнієм сидять в машині неподалік ресторану Срібний лебідь. Друг помітив, що в Яна ще гірше, ніж раніше тремтять руки, аж око знову сіпається.

— Ти, чого? Так боїшся за неї? Все буде нормально. Ти ж говорив, що вона розумниця, впорається.

— Ага... Все одно, неспокійно. Але ти молодець, класно наплів тій бабі про крадену машину. Повірила.

— Ще й як повірила. — підморгнув лукаво. Відпив улюбленого лимонаду з пляшки. — Я ж профі брехати. Не забувай. — Ян засміявся.

— Ага... От це мене й лякає. Мушу мати справу з людиною, яка оком не моргне, а обдурить. І не тільки... — скривився, пригадуючи, на що ще здатний Корній. І що без вагань зробив, аби витягнути його з того рабства.

— Не бійся, Яне. Мене тобі точно не треба остерігатися. Я не б’ю в спину. І взагалі... Не забув, що ти першим врятував мене. То ж... — Ян ледь всміхнувся. Відхилився на водійському сидінні.

— Та, коли то було?.. І... Мені ж не довелося так ризикувати, щоб врятувати тебе, як ти тоді.

— Не має значення. Факт фактом, якби не ти, мене б не було вже. Повір, я б і на гірше пішов, аби витягнути тебе з того... Не зміг би спокійно жити, знаючи, що міг помогти, але не зробив цього. Яне... — зітхнув, подивився просто в очі. — Знаєш, в мене ж небагато близьких людей. М’яко кажучи.

— Дякую, друже. До речі, ти мав розказати про це більше. То... Хто в тебе є? Маєш якусь дівчину, чи жінку? Дітей? Шкода, що ми рідко спілкувалися  останні 9 років.