Розділ 24

  Аля так втомилася на весіллі, стільки було стресу, що думала, проспить до обіду. Геть не було сили. Скасувала всі зустрічі і зробила собі вихідний. Це весілля було не схоже на те, що в суботу. Молода красива пара, але такі пихаті і самозакохані, як молодята, так і їх рідні і гості, що просто жах. Діставали претензіями за кожну дрібницю. Ледве витримала. Хотілося послати їх подалі і забратися додому. Але ж... Договір, є договір, треба відпрацьовувати гроші, навіть, якщо хочеться прибити когось, або заплакати.

  Ще під час підготовки стало зрозуміло, що ніякого кохання у тієї пари нема. Холодна угода. Взаємовигідна і продумана. А вже на банкеті Аля часто помічала, як молодята сердито шипіли одне до одного, коли думали, що ніхто не бачить.

  А під кінець новоспечений чоловік, взагалі відкрито фліртував з дружкою. Пропонував, що навчить її цілуватися. Можна було б подумати, що жартує, якби при цьому не гладив її по нозі під столом. Аліна випадково побачила, коли схилилася щось підняти. Так хотілося тріснути його чим-небудь важким по голові. Але... І без того клопоту вистачало, а наречена і так, мабуть, знає за кого вийшла заміж. І, навряд, чи її хвилюють такі деталі. Головне, що чоловік багатий і щедрий.

  Доки була заклопотана на тому весіллі ніколи було думати про Яна, хоч, все одно, згадувала. Але, коли повернулася в порожню квартиру, так стиснув жаль, мало не розплакалася. Незважаючи ні на що, хотілося, щоб він був тут. Щоб чекав її і бажано з букетом квітів і пляшкою шампанського.

  Хоча... Це навряд. Не любить він носити «віники», як по-своєму називає букети. І ніколи не любив. Взагалі майже нічого не дарував. Хіба, коли ще зустрічалися, то купив кілька гарних ювелірних виробів. А потім, як вже одружилися, Ян казав, що не має часу вибирати їй подарунки і не хоче купити щось не потрібне. Тому, просто клав гроші в шухляду, або на картку і дозволяв Аліні самій купувати собі, що хоче. Вона і не ображалася. Ніколи не вимагала до себе особливої уваги, не капризувала. Раділа тим, що в сім’ї гармонія, що чоловік порядний і люблячий. А романтика... Якоюсь мірою нестачу емоцій могла компенсувати на роботі.

  Вранці Аліну розбудив телефонний дзвінок. Ледве прокинулася. Непритомна, наче й не спала зовсім.

̶  Алло. — ледве чутно вимовила в слухавку. У відповідь почула занепокоєний голос мами.

̶  Аліночко? Все нормально? Ти вдома? Я тут вже три хвилини під дверима. Аж дзвінок гарячий. Ти ж казала, що відпочиватимеш сьогодні. Знову десь погнала?

̶  А... Мам... Ні, я сплю... — пробурмотіла. Зиркнула на годинник, вже майже дев’ята. Потім таки змусила себе встати. Накинула халат, пішла відчинити мамі двері. Ніяково перед нею. Вже зо два тижні не бачилися, все ніколи.

  В квартиру увійшла середнього зросту, стильно одягнута жіночка. Струнка, з професійним денним макіяжем та ідеальною стрижкою каре.

̶  Привіт, мамусь. Вибач. Я... Не чула, що ти дзвонила. Вчора дуже важкий день був, лежу, як побита.

̶  Розумію, дорогенька. То ти вибач, що не дала поспати. Просто, ти ж знаєш, все ніколи. То ти на роботі, то я. Вже так скучила, сил немає. — роззулася, взяла собі тапочки, а тоді міцно обійняла єдину доньку.

̶  Моя дівчинко... Як ти?

̶  Дякую, що приїхала, мам. — чомусь, Аля так зворушилася, що мало не заплакала. Так приємно знову пригорнутися до мами, як у дитинстві. Як же сильно захотілось розповісти рідненькій, що Ян живий, що вона бачила його. Та й не тільки бачила... Так кортить поділитися радістю і порадитися про те, як помиритися. Але ж... Треба мовчати про це.

  Запросила маму на кухню. Доки та викладала гостинці, Аля сходила вмитися і одягнутися. Потім взялася варити каву і снідати. Мама привезла домашнє печиво з арахісом, шоколадною крихтою і родзинками. Янове улюблене. Та й усіх в їх родині. А ще, повно різних смаколиків. Домашній бульйон, млинці з м’ясом, печену рибу.

̶  Мам, нащо стільки всього? Хіба я голодую тут? — засміялася Аліна.

̶  Та, знаю я тебе. Ти ж, відколи... — замовкла, вагаючись, чи продовжувати думку. Аля сказала замість неї:

̶  Та кажи вже, чого ж... Так і є. Відколи Ян пропав я майже не готую.

̶  Ага... — ніяково зітхнула жінка. — Є якісь новини про Яна? — не втрималась, запитала. Аля доклала море зусиль, щоб не видати правди. Примовчала, лиш заперечно крутнула головою. Мама сумно зітхнула. Відпила кави.

̶  Шкода... Ой, дорогенька, як же прикро... Я так раділа, що хоч одній з нас пощастило з чоловіком, а тепер...

̶  Так... — Аля вирішила змінити тему, щоб не обманювати більше, бо годі витримати.

̶  Мамо, та... Розкажи краще, як вас? Як ти? Як Пашка? — почала снідати платівці з молоком і розмовляти.

̶  Та, дякую. Я нормально. Все, як завжди. Працюю. Людей вистачає, аби ноги витримали. А Паша... Щось бурчав, сердився, що ти в нього ключ від квартири забрала. Дістав тебе? — посміхнулась.

̶  Та, ні. Просто... Не завжди маю настрій на його сюрпризи. Знаєш, він же...

̶  Ага, п’яний часом приходив, так? Думаєш, я не знаю? — скривилася мама. Аля ніяково посміхнулась.

̶  Ну, так. Що він там? Не вигнали ще з роботи?

̶ Та, ні. Начеб то. Я вже йому дала зрозуміти, що, коли знову втратить роботу через п’янку, виставлю з хати. Хай тоді, як хоче. Набридло.