Розділ 22

̶  Алю... Я... — не знав, що їй казати. Жінка, не задумуючись до чого це призведе,  взялася тиснути:

̶  Ти мене до інфаркту доведеш! Яне, хіба ж так можна? Далі нічого не розповідаєш! Що я маю думати? Як мені жити, нічого не розуміючи?! — він почав дратуватися. Звинувачення, це зовсім не те, чого йому зараз хотілося.

̶  Аль, припини! В даному випадку ти сама винна!

̶  Що?! — міцніше закріпила рушник на тілі, аби не впав. Насупилася, дивиться на Яна. Він перейшов у наступ.

̶  Так! Не треба було пускати того паршивця до себе в таксі, тоді нічого і не було б!

̶  Он, як?! — вражено відкрила рот, взялася за голову. — О, ні... Ти бився з Данилом? Нічого мудрішого не вигадав?!

̶  Не бився, а тільки разок тріснув його по морді, щоб більше не ліз до тебе, непотріб.

̶  О, люди... Яне... — мало не плачучи простогнала Аліна. І кинулася до кухні. Через вікно побачила, що Данило сидить з закривавленим обличчям, біля нього клопочуться сусіди, що живуть над нею.

̶  Ох... Прокляття! Що ти наробив? — з докором проказала до Яна, що підійшов і теж визирнув з вікна.

̶  Хто б казав!? — сердито відповів. — Сама ж його кинула мордою на асфальт, а я, значить, поганий, так?

̶  Не порівнюй мій удар зі своїм!  ̶  вигукнула з докором.  ̶  І… Ти все бачив? Де ти був? — здивувалася.

̶  Яка різниця? Бачив! Аль, все. Годі! — непросто виявилося заспокоїтися. Перед очима стоять картинки, де товстий музикант кружляє її, а той цілий Казанова обіймає біля входу в будинок. Ух... То занадто на один вечір. Злість закипає.

̶  Сам мене звинувачуєш, а тепер кажеш годі, ніби я зробила проблему! Супер! — розсердилася, почала йти з кухні. Ян за нею. Наздогнав у коридорі, різко обернув жінку до себе обличчям, силою притиснув до стіни, схопив за руки.

̶  Ай! Що ти робиш?! Боляче! — вражено застогнала. Ян розгублено дивиться. Страх в її очах змусив чоловіка трохи послабити захват. Але не зміг швидко заспокоїтися. Продовжив сваритися.

̶  Хоч уявляєш, як мені було, коли побачив, що той Казанова заліз до тебе в машину?! Нащо дозволила?! Звідки мені знати, може в тебе пізніше змінилися плани, чимось не вгодив, ляпнув щось не те?!

̶  Які плани?! Як ти можеш?! Якщо бачив, що я потім зробила з ним, далі звинувачуєш?! Він був п’яний, я не хотіла, щоб десь попав у халепу. Думала, що попрошу таксиста, аби завіз його додому.

̶  Он, як? Хвилюєшся за нього? Хто він тобі, що так дбаєш про того ловеласа?! — гаркнув Ян.

̶  Припини! Ми просто разом працюємо деколи. Він ведучий, тамада. Данило... Він непоганий, просто... Бабій. А сьогодні... Його трохи занесло. Я ж не знала, що так буде. Раніше він такого не робив.

̶  Та, ну..? — скривився Ян. — Не робив? Тільки сьогодні розгледів, яка ти зваблива?!

̶  Припини! — Аля вигукнула. Далі зрозуміла, що більше не має сили, розплакалася. Образа, втома, все навалилося непосильним тягарем. — За що ти так зі мною?.. — губи затремтіли. Сльози покотилися по щоках.

   Ян відпустив її руки. Розгублено дивиться, не знає, що робити. Проковтнув клубок в горлі. Жінка мовчки пішла у ванну. Зачинилася. Він тихо прошипів щось. Стукнув себе рукою по чолі.

̶  Прокляття! — простояв трохи в майже темному коридорі. Не знає, що робити. Пішов, знову визирнув у вікно. Побачив, що до Данила приїхала швидка допомога. Забирають його. Клас... — важко зітхнув. Покуйовдив волосся. Сів за стіл. Потім взяв, напився води. Знову посидів. В голові повний хаос. Невдовзі почув, що Аліна вийшла з ванної і зачинилася в спальні.

  Підійшов, спробував відчинити двері. Не вийшло. Ох... От, халепа... Що робити? Одразу пожалів про те, що не стримався. Захотілося вламатися в кімнату і захопити дівчину в обійми. Зацілувати її заплакані оченята, заспокоїти і заспокоїтися самому. Та передумав. Злякався, що зробить ще гірше. Пішов ліг на дивані у вітальні. Невдовзі заснув.