Розділ 20

  Під кінець свята,  Аля помітила, що Катерина Романівна сіла за стіл, зажурилася. Не втрималась, підійшла і  заговорила з бабусею.

̶  Як ви, Катерино Романівно? Втомилися? — Аліні дуже хотілося почути, що здоров'я сімдесятисемирічної нареченої не підвело і вона нормально витримує таке гучне свято і стільки бурхливих емоції. А ще, звісно, хвилювалась, чи все їй сподобалося, чи не розчарована роботою Алі. Старенька мило посміхнулась. Промовила лагідно:

̶  Дякую. Все гаразд. Просто... Так, мабуть, трохи стомилася. Та ідея з великим весіллям... Знаєте, нас вмовила донька Артема. Не варто було. Але... Я не шкодую. Справді. Ви гарно впоралися, свято вийшло чудове. Просто... Мабуть, ми таки застарі для такого шуму. Тиск підіймається. — а потім поплескала Аліну по долоні, засміялася.

̶  Але, не зважайте. Все добре.

̶  Так, дякую. Розумію, вам непросто було наважиться не лише на свято, а й на такі зміни в житті, і взагалі...

̶  Ой, не кажи... З нас багато хто відверто сміються. Кажуть, що ми подуріли на старість. Навіть одна моя донька. — сумно зітхнула, опустила погляд на свої зморщені руки з гарним манікюром. Поправила мереживний рукавчик гарної блакитної сукні.

̶  Справді? Шкода... — Аліна щиро поспівчувала. — І... Вона не приїхала сюди?

̶  Ні. Взагалі не говорить зі мною, відколи дізналася, що я вдруге виходжу заміж.

̶  Ого... Дуже прикро. Мабуть, вона сердиться, бо думає, що ви забули її батька?

̶  Щось таке... — важко зітхнула бабця. — Я пробувала пояснити їй, що по-своєму любила Юрґена, її батька. То правда. Його не можливо було не любити, бо був хорошою людиною. Але, Артем... То зовсім інше. Я б не пробачила собі, якби відмовилася від того шансу, який випав. Так, пізно, але ж... Юрґена і Уляни вже зараз не повернеш, скільки б ми не сохли за ними. А ті трошки років, скільки нам лишилося, може й зовсім мало, хочеться прожити не лише спогадами про минуле, а й теперішнім, радіти. Хіба від того комусь буде якась шкода? — Аліну глибоко зворушило почуте.

̶  Звісно, ніхто не має права судити вас. То ваше життя. Ви ж були вірною дружиною, мамою. То, чим же вам дорікати? Впевнена, з часом всі ваші близькі зрозуміють і заспокояться. 

̶  Так, можливо, але... Декому це важко збагнути. — а потім мила бабуся ширше посміхнулась до Аліни і запитала:

̶  Дорогенька, бачу, ти маєш добре серце. Мабуть, твоєму чоловікові пощастило. — поплескала Алю по долоні, де обручка. Вона не посміла заперечувати наявність чоловіка. Важко обманювати таку хорошу людину. Бабуся продовжила:

̶  Знаєш, що нам з чоловіком помогло так довго підтримувати сім’ю міцною?

̶  Скажіть, мені дуже цікаво. — Аліна щиро посміхнулась.

̶  Ну, є деякі принципи, які працюють завжди. Якщо їх постійно дотримуватися, то є багато шансів, що все буде гаразд. Ну... По-перше - вдячність. Необхідно завжди цінувати те, що робить половинка. А ще один з них такий — ніяких гострих слів. Яка б ти не була сердита. Навіть, якщо хочеться гаркнути щось на зразок: «Заткнися, придурок!», краще сказати: «Не кажи так, прошу тебе.» Ну… Або щось подібне.

̶  Як цікаво... — Аля задумалася.

̶  Так. Це нелегко, коли роздратована, але діє. Бо гострі, образливі слова мають властивість врізатися в пам’ять і сидіти там, як колючки в тілі. Вони не забуваються, навіть через роки, а то й десятки років. Може бути так, що пара помириться вже за годину, чи день. А ті образливі слова далі болять, десь там глибоко, як ті колючки, що можуть призвести до загноєння, ниють. Не дають спокою. І можуть прорвати в найбільш невідповідний момент. Коли невеличка суперечка перетвориться на цілу війну, бо хтось згадає, як його обзивали колись, як принизили. Тому, краще з усіх сил уникати дуже образливих слів. Ліпше вкусити себе за язик, або піти кудись, а, коли охолонеш, нормально поговорити.

̶  Дякую. Цікава думка. Так воно і є. Гострі слова важко не згадувати. — Аліна пригадала, як колись батько обізвав її безмозкою дурепою. Це годі забути, хоч минули роки. — А, що ще? — бабуся провела поглядом по залі, переконалася, що милий не шукає її і з ним усе гаразд. Весело балакає з якимось дядьком. Продовжила ділитися життєвою мудрістю з молодою дівчиною.

̶  А ще, дуже добре якнайшвидше миритися. Бажано ще того самого дня, не чекати, доки образа зросте. Це дуже важливо.

̶  Ну, так. — погодилася консультант. Бабуся нахилилася до вуха дівчини, щоб не перегукувати музику і проказала:

̶  А знаєш, чим примирення подружжя відрізняється від іншого?

̶  Ні. Чим?

̶  Бо його бажано закріплювати хорошим сеансом кохання. — Аля почервоніла, засміялася.

̶  Як цікаво... Буду знати. — Катерина Романівна грайливо підморгнула.

̶  Не забувай, дитинко. Секс, звісно, не головне, але... Не варто недооцінювати його силу. Особливо для чоловіків. Вони готові багато чого пробачити жінці, яка охоча приголубити. Та й взагалі... Підтримати. Ну... Звичайно, якщо це нормальний чоловік. Бо, якщо пропащий егоїст, то... Як не старайся, не догодиш. Все одно будеш найгірша. Ех... — зітхнула.

̶  Так, ваша правда. На жаль, таких повно. Що не вміють цінувати дружин. Та, що вдієш... То, мабуть, з самого початку треба добре дивитися. Бо потім вже, що є, те є.