Розділ 18

   Аліна прокинулася, здалося, що чує якесь попискування. Розплющила очі, і одразу ж знову міцно зажмурилася. Потім таки підняла повіки. Ні, картинка не зникла. О, люди... Не може бути! І це явно не сон. Озирнулась на чоловіка поруч. Він підняв голову. Вже не спить.

̶  Яне... Вона дивиться на мене... — перелякано прошепотіла і показала пальцем. Він тихо потягнувся за «зброєю», а потім зірвався, перехилився на її бік і блискавично махнув рукою. Удар замашною чоловічою туфлею і... Аля скрикнула, злякано заплющила очі. Не хотілося бачити це.

̶ Тихо, Алюсь. То тільки мишка. Була... — з глухим сміхом промовив. Вона, нехотячи, зиркнула на те місце, де щойно сиділа маленька сіренька і без страху, уважно розглядала гостю.

̶   Фу-у... Що ти наробив? — бридливо відвернулася.

̶  У-у-ух... Який ти жорстокий! — невдоволено застогнала і заховала обличчя на подушці, майже з головою вкрилася тонкою ковдрою. Стало жахливо неприємно. Пошкодувала, що дивилась туди. Краще б промовчала, хай би сіра бідолашка йшла собі. А так...

̶  Алю... Вибач. — чоловік почав гладити її по спині, потім піднімати ковдру, заглядаючи до жінки.

̶  Золотко... Я зараз все приберу. Вибач, моя хороша. Я думав, що позакривав усі дірки, їх більше не буде. Не знаю, звідки вона тут взялася. — відгорнув волосся Аліни і цьомкнув її в вушко. Вона не зреагувала. Лежить, сопе. Чоловік щось сердито буркнув собі під ніс і встав. Мабуть, взувся. Почула кроки. Ян пішов в коридор.

  Невдовзі повернувся, пошарудів чимось і пішов. Аліна не хотіла вилазити з укриття. Здавалося,що зараз збіжиться ціла хмара тих гризунів і почнуть лазити по ній, кругом. Хоч і шкода тієї, але дружити з ними Аля не хотіла б. Аж стрепенулася від цієї думки.

  Чоловік швидко повернувся і лагідно заговорив:

̶  Аліно... Все. Вже нічого нема. Можеш показатися. — заліз під ковдру до жінки, почав грайливо зачіпати, погладжувати її по спинці, попі. Лоскоче. Аля не витримала, засміялася.

̶  Яне, що ти робиш? Безсовісний... — таки обернулася обличчям до чоловіка. Хотіла затримати його руки, щоб не лоскотав, та він одразу скористався моментом і перекинув кохану на спину. Навис над нею, притиснув руки до «ліжка». Лукаво посміхається. Аля застигла, дивиться на нього. Легенько поцілував її в шийку, почав опускатися губами нижче, до грудей. Жінка муркнула, порухалася під ним.

̶  Яне...

̶  Моя солодка... Яка ж ти розкішна, Алюсь... — хрипко проказав. Важко дихає, не може відірватися від оксамитової шкіри коханої. Мурашки по шкірі від його подиху, дотиків.

  Аля заплющила очі, ласки чоловіка такі дивовижні...

̶  О, Яне... Що ти робиш зі мною? — видихнула. На диво, усі неприємні думки враз покинули її розум. Навіть не роздивлялась по кімнаті. Перед очима лиш він, єдиний чоловік, який хвилює до глибини.

̶  Кохаю... — прошепотів між поцілунками. — Моя красуне... Я знову хочу кохати тебе... Алюсь, моя чудова... Мій наркотик... — Аліна засміялася. Їй лестила його наполеглива увага, те, що така жадана. Так приємно чути це від коханого, а не чужого чоловіка, якому насправді байдужа, думає лиш про себе. Та Аліна трохи здивувалася.

̶  Знаєш, не пригадую, щоб ми колись  раніше прокидалися серед ночі, щоб знову кохатися, а потім ще вранці. — подумала вголос.

̶  Ну... Мабуть, так. Але ж і такої довгої розлуки раніше не було. — відповів Ян. Знову поцілував її плече.

̶ Ага... — цьомкнула коханого в губи. — Мій любий, яка я щаслива, що ти знайшовся. — лагідно проказала. Чоловік посміхнувся, дивиться в очі.

̶  А я який... Не уявляєш, моя маленька, як я мріяв про те, щоб хоч здалеку побачити тебе. Мені деколи снилося, що я з тобою. От, як зараз... Цілую твої губки, шийку, животик... Торкаюся тебе скрізь... Я так хотів, щоб ті сни приходили до мене частіше. — погладжує Алю, торкається легенько устами, вона теж почала збуджуватися. То просто неймовірно приємно. Така ніжність. Зараз він схожий на того Яна, до якого Аліна звикла. Стриманого і ласкавого. А ще, такого гарячого, що від кожного його дотику починає танути.

̶  Моя люба, кохаю тебе. — проказав тихо чоловік і знову захопив у полон свою красуню. Не дав їй часу на роздуми, палко, гаряче заволодів кожною клітинкою її спокусливого тіла. Аля, сама з себе дивуючись, з радістю відповіла взаємністю. Це здавалося таким природним, як дихати. Як пити гарячий, запашний напій, прийшовши до теплого дому з лютого холоду.

  Прагнули загорнутися в тепло одне одного і без кінця відчувати його, мліти від насолоди. Хотілося, щоб те злиття коханих тіл не припинялося, помагаючи забути все погане. Забути всі ті самотні дні і ночі, холодні і до відчаю сумні.

  Пізніше, коли Аліна прийшла до тями, сіла на тому матраці. Почала роздивлятися по кімнаті. Ранкове сонце намагалося пробитися крізь щільні жалюзі коричневого кольору. Жінка вражено крутнула головою. Підняла очі до стелі. Потім глянула на Яна. Він ніяково посміхнувся. Сів поруч.

̶  Що скажеш? Не сердишся, що затягнув тебе в цю... Обдерту халупу? — Аля засміялася.

̶  Тепер розумію, чому ти вимкнув світло вчора. «Романтик…» — жартома проказала. Ян засміявся.

̶  Ага... А, якщо серйозно? — запитав. Аліна зітхнула. Прикрила очі. Потім відповіла: