Розділ 17

  Аля підійшла до входу в старий будинок. Здивовано розглядає, вагаючись, чи правильну знайшла адресу.

̶  Думаєш, чи не помилилася? — з під’їзду вийшов Ян. Ніяково посміхається. Окинув уважним поглядом молоду жінку в бордовій приталеній сукні трошки вище колін. Розпущене волосся грайливо заколене на один бік. На її шиї виблискує тоненький ланцюжок з білого золота і підвіска в формі голуба. А на вушках милі звисаючі сережки.

  Весело посміхнулась, стрункі ніжки в туфлях на високих підборах впевненіше покрокували до чоловіка. Ян в тому ж простому одязі. Джинси, тонка кофтина. На голові капюшон. Ех… Де той симпатичний красень у стильному костюмі і з ароматом класних парфумів, яким вона знала його раніше?

̶  Якби тоді, дев’ять років тому, ти запросив мене на побачення в таке «вишукане» місце, то швидше за все, то було б перше й останнє наше побачення. — жартома проказала. Чоловік засміявся. Обійняв, її. Розглянувся довкола, чи ніхто не бачить, поцілував у щічку.

̶  Моя красуне, дякую, що приїхала. — повів її до середини. Пожартував:

̶  Чим не романтика? Побачення на руїнах. — обвів поглядом занедбану сходову клітку, де з усіх боків обсипається фарба, чи вапняна побілка. Дівчина засміялася.

̶  Ну, звісно. Як у воєнних фільмах, де все довкола руйнується, вибухає, а закохані... — далі замовкла, почервоніла. Обоє засміялися.

̶  От і прийшли. Заходь. — Ян підвів Алю до високих старезних дверей. Відчинив їх, завів у прохолодну квартиру, де майже темно. Жінка стала, розгублено озирнулась на нього.

̶  Яне? Ти... Це, що якийсь розіграш? Чому так темно? — подумала, що, можливо зараз раптом спалахнуть безліч красивих лампочок, освітять милі квіткові декорації, гарно сервірований столик з шампанським і закусками, і заграє романтична музика. Ну... Як у кіно, або на весіллях, які вона влаштовує. Та чоловік зачинив двері на ключ з середини. Загадково поглядає. Нічого не змінюється. Аля насторожилася.

̶  Не хвилюйся, тут нема нічого страшного. Просто... Потім поясню. — промовив. Аліна спробувала розглянутися довкола, та очі ще не звикли до темряви, мало що видно. Лиш відчула якийсь квітковий запах освіжувача повітря. Чоловік взяв її за руку і повів у кімнату.

̶  Це так дивно... — несміливо йде за ним. В тиші просторої квартири з високими стелями цокання її підборів по кахельній підлозі здається дуже гучним.

̶  Так. Дивно. Але ж... Ти вже довіряєш мені? — зупинився посеред кімнати, обійняв Аліну за талію. Жінка одразу згадала нещодавню розмову з Тарасом. Вона помогла їй остаточно переконатися в тому, що Ян каже правду.

̶  Так. А... Що це за місце?

̶  Це... Моя нова схованка. Я буду тут жити, доки не розберуся з ворогами.

̶  А-а-а... Зрозуміло. — роздивляється, почала чіткіше розрізняти контури, силуети предметів. Посеред великої кімнати, під стіною лежить великий матрац, на ньому подушки, мабуть. А ще є маленький столик, якісь два крісла. На тому столику горить маленька лампа, ще якісь речі. Все. Більше нічого. Пусто, аж луна йде.

̶  Алюсь... — чоловік ковзнув руками по її спині, нижче. Вона трохи напружилася. Хвилювання почало охоплювати все її тіло. Ян тихо промовив:

̶  Золотко, вибач, що не запрошую в гарніше місце. Але... Я дуже скучив, моя люба. Не можу більше чекати. — зробив кілька кроків до матрацу, взяв і показав Аліні невеличку коробочку, присвічуючи маленькою електричною свічечкою, яка стояла біля імпровізованого ложа.

̶  Я підготувався. — жінка сором’язливо засміялася, прикрила долонею уста, коли побачила напис на світлій коробочці «Ультратонкі. 12шт.»

̶  Яне... — не знає сміятися, чи що робити. Це називається підготувався? Взагалі то, вона трохи по-іншому уявляла собі романтичну вечерю. Ну-й-ну…

̶  Що? — грайливо обійняв жінку за талію. Ту коробочку запхав собі в задню кишеню.

̶  Який ти... — сміється. Добре, що темно, не видно, як сильно почервоніла.

 ̶ Це так тепер солідні чоловіки ходять на перше побачення? — жартома запитала. Він лукаво посміхнувся. Міцніше притиснув її до себе. Зняв з плеча сумочку і поклав на підлогу, біля крісла.

̶  Алюсь... — його голос став ще більш хрипкий. Руки трусяться. Погладжують жінку по плечах. — Моя хороша, йди до мене.

̶  Яне... — Аля хотіла ще якось пожартувати, аби розвіяти напругу, яка, чомусь, охоплювала її в цьому дивному місці, та чоловік явно не був налаштований на довгі балачки. Різко притиснув її до себе, накрив уста своїми спраглими губами. Почав цілувати так, наче, хотів випити з неї все повітря. Палко, жадібно. Аля не встигає дихати. Але за мить почала відповідати на його пестощі. Дозволила наполегливому язикові приникнути в її рот. Та чоловікові хотілося більшого, причому дуже швидко. Нестримно почав блукати руками по її тілу, міцно стискає сідниці. Піднімає сукню, щоб дістатися голого тіла. Все це, не відриваючись від солодких уст коханої. Аля почала задихатися, відхилилась.

̶  О, Яне, мій любий... — ледве видихнула. Тримається за його передпліччя, аби не впасти. Сп'яніла від надміру почуттів. Чоловік хрипко прошепотів:

̶  Моя маленька, як я скучив, як сильно спраглий тебе... Будь моя зараз... Вже... Алюсь, негайно… — різко шарпнув застібку блискавку, що ззаду її сукні. Вона з тріском порвалася. Аля вражено хапнула повітря, але не промовила й слова, бо її устами знову заволодів нетерплячий Ян. Міцні руки потягнули тонку одежинку до низу, оголивши плече. Чоловічі губи опустилися його цілувати.