Розділ 16

 Аліна показала клієнтці ресторан, з яким ще не співпрацювали раніше. Юна наречена, Віолета, нарешті залишилася задоволена. Господиня закладу, пані Анна, худорлява, дуже симпатична жіночка років десь тридцять п'ять, чи сорок на вигляд, все гарно пояснила, показала. Тож розпещена багатійка зраділа, що її весілля буде в такому класному місці.

  Попрощавшись з клієнткою, яка сіла в машину з водієм і поїхала, Аліна повернулася до господині ресторану, щоб узгодити ще деякі нудні деталі оренди. Пані Анна запросила консультантку у свій кабінет. Дуже гарне сучасне приміщення, обставлене зі смаком. Сама діловито сіла за стіл, Аля біля столу, на невеличкому, м’якому кріслі. Почали балакати, узгоджувати ціни, терміни. Різні деталі.

  Жінка дуже ввічлива, явно компетентна. Раптом у неї задзвонив телефон. Перепросила і відійшла в інший кінець кабінету. Тихо промовила до когось:

̶  Так, я на місці. Але зайнята. Що таке? — ідеальні тонкі брови жінки зійшлися до купи, скривилася. Потім невдоволено фиркнула:

̶  Слухай, може не будеш так нахабніти? Ілля, я ж тобі казала, не хочу. І взагалі, не забувай, ти мій боржник. — тихо, але з притиском проказала. Далі щось послухала. А тоді, чомусь, заговорила смиренніше, не так різко:

̶  Та, добре. Знаю... Не забула. Гаразд, будь по-твоєму... — зітхнула. — Хай приїжджають. — знову послухала. — Але це востаннє, Ілля, прошу тебе. Набридло, чесне слово. — розмова припинилася.

  Коли жінка повернулася до Аліни, та побачила, що обличчя пані Анни аж багряне. Вона явно намагається приховати сильне хвилювання, злість. Що ж там за справи?

̶  Вибачте, Аліно. То на чому ми зупинилися? — консультантка посміхнулась.

̶  Все гаразд, ви саме збиралися видрукувати мені договір оренди.

̶  Ах, так! — жінка натягнуто посміхнулась. Взялася до комп’ютера. Та її руки, чомусь, тремтять. Важко приховати роздратування. Навіть не могла нормально друкувати, кілька разів переробляла. Врешті Аліна попрощалася і поїхала додому. По дорозі приїздила повз детективне агентство. Побачила, що Тарас Черенко, помічник Влада, сідає в машину. Аля поїхала за ним. Невдовзі чоловік звернув на заправку. Аліна під’їхала, припаркувалася збоку. Підійшла до хлопця, що саме виходив з авто, щоб заплатити.

̶  Привіт, Тарасе! — покликала з посмішкою. Хлопець озирнувся. Радісно привітався.

̶  Привіт. Давно не бачив. — запропонував від’їхати вбік, щоб порозмовляти. Аля почекала, доки заправився і від’їхав.

̶  Як поживаєш, Аліно? — привітно запитав.

̶  Дякую. Та... Як тобі сказати? Бувало і краще, сам розумієш. — зітхнула. Тарас з розумінням кивнув.

̶  Так. Знаєш... Мені теж бракує Яна. Ніяких новин від нього? — заперечно покрутила головою.

̶  Ні. Аж не віриться, скоро два роки буде, відколи... А я не можу заспокоїтися. Влад все обіцяє, що знайде хоч щось, та я вже й не знаю... — хлопець підтис губи, кивнув. Задумався на хвилю. А тоді наблизився до жінки і тихо промовив:

̶  Аліно, я тобі так скажу, ти особливих надій на Влада не покладай.

̶  Що? Думаєш... Він не старається? — вдала, щире здивування. Помічник зітхнув, скривився.

̶  Я не міг тобі раніше нічого розказувати, а тепер... Все одно, звільнююся. Та й час минув... То ж...

̶  Ти про що? — уважно прислухалася Аля. Чоловік нехотячи заговорив:

̶  Аліно, якщо чесно, Влад не дуже то й шукав Яна. А, коли ми з Костею рвалися щось розкопувати, все нас присаджував, мол, я сам, ви не пхайтеся. Все казав, що то надто небезпечно для нас. Ніби він сам все зробить. Але, як бачиш... Віз і нині там...

̶  Та ти, що... — Аліна скривилася, стало жахливо прикро, коли її найгірші здогадки підтвердилися.

̶  Так, Аліно. Кажу, як є. Там... Взагалі дуже дивна історія.

̶  Я шокована, Тарасе... Вірила, що Влад старається, все годував мене жданиками. — взялася за голову. Важко зітхнула. — А-а... Ти, чому звільняєшся? Знайшов щось краще?

̶  Так. Давно шукав. Відколи не стало Яна... Нема там з ким працювати. Клієнтів щораз менше. Заробіток... Сама розумієш... Костя ще раніше перейшов до іншого детектива. А тепер і я.

̶  Он, як? Ну-й-ну... Влад залишиться сам з Діаною?

̶  Та, хай, як хоче. Набридло, що мене за дурня мають.

̶  Шкода, сподіваюся, на новому місці тобі краще буде. — ледь посміхнулась Аля.

̶  Я теж... — промовив. Аліна запитала:

̶  Тарасе... А... Ти кажеш, що Влад лякав вас якоюсь небезпекою. Розповіси хоч щось про це? Будь ласка... — смиренно заглянула в очі. Чоловік завагався. Переминається з ноги на ногу. Розглянувся по боках. Ніби переконався, чи ніхто не слухає.

̶  Не знаю, чи можна все тобі розказувати. Навряд. Хіба одне скажу. Але ти ж дивись, не видай мене.

̶  Що? — наставила вуха.

̶  Коли поліцейські розслідували справу зникнення Яна, хотіли всю інформацію про те, над чим він останнім часом працював. І, що думаєш? Все зникло.

̶  Як зникло? — здивовано підняла брови.

̶  Загадково. Жодних слідів злому, нічого. Але всі папери по його останній справі пропали. І файли теж.