Розділ 12

  Ян покрутився по квартирі, побачив на кухні той новий сифон, що вона купила. Недовго думаючи, під’єднав його замість старого. Потім подзвонив до Корнія. Друг заїхав за ним. На всяк випадок Ян прикрив обличчя пов’язкою і вдягнув капюшон. Поїхали знову на ту квартиру, з якої вчора вивезли все зайве. Почепили на вікна прості темні жалюзі, які Корній купив.

  Посиділи, позамовляли в інтернеті трохи речей, аби можна було хоч якось облаштуватися. Ян купив великий матрац, постіль, стіл, дещо на кухню. А ще два зручних надувних крісла. На такому добре думається. Під вечір усі речі були доставлені. Дещо кур’єрами, інше Корній привіз сам. Чоловіки залишилися задоволені новим виглядом «барлоги».

  Ян зручно вмостився в тому надувному кріслі. Почав пригадувати усе про вбивство, яке розслідував перед тим полоном.

̶  Знаєш, мені небагато бракувало. Я майже все розкрутив тоді. Коли Ілля Грач найняв мене розслідувати, що сталося з його батьком, прокурором, то не підозрював, що в тому замішана його мачуха. Поліція постановила, що то був нещасний випадок. Але я дещо дізнався про неї і не знав, як сказати йому. Як він до цього поставиться.

̶  І... Що було далі? Ти дізнався, що то мачуха Іллі вбила його батька? — запитав Корній, потягуючи пиво з пляшки.

̶  Ну... Не зовсім. Я дізнався, що вона мала мотив. Але, не встиг знайти чітких доказів, як саме вона то зробила. Старий втопився, коли рибалив на озері на надувному човні. Але явно хтось поміг, бо човен був проколений. І я майже певний, що це вона. Дуже слизька панянка. Ми стежили за нею. Але... Ще не встиг зрозуміти, як вона то провернула.

̶  Цікаво... І... Нащо вона його, по-твоєму?

̶  Я з’ясував, що вони обоє зраджувати одне одного. Але старий не здогадувався про її походеньки. А коли взнав, пригрозив, що розлучиться і залишить її без копійки.

̶  Як ти дізнався?

̶  В його блокноті, де був розписаний кожен день, я знайшов запис про те, що він за кілька днів до смерті зустрічався зі своїм юристом. То виявився знайомий мого батька. Розповів, що в старого був шлюбний контракт, згідно з яким жінка не отримає ні копійки при розлученні, якщо буде доведена її зрада. А в речах померлого я знайшов фото, де вона з коханцем. Хтось, очевидно підкинув їх старому. А, може, сам стежив за нею.

̶  Ага... То краля вирішила, що вигідніше бути молодою, багатою вдовою, ніж покинутою жінкою без грошей, так? Вона, що, дуже молодша від того прокурора?

̶  Так. Десь на двадцять з гаком років. Симпатична фіфа.

̶  То... Почекай... — Корній задумався. Постукує пальцями по пляшці. — Ти сказав Іллі, що підозрюєш його мачуху? І після того він тебе...? — показав жест, ніби б’є кулаком по обличчю.

̶  В тому то й справа, що я не хотів казати, поки не мав доказів. Не знав, як він до цього поставиться. Все ж, одна сім’я, репутація... Він же відомий бізнесмен, чиновник.

̶  Ну, так. То, що тоді сталося?

̶  Та не знаю. Хтось анонімно вислав йому повідомлення, ніби від мене, що я, наче маю докази проти його мачухи і хочу 200 тисяч за мовчанку.

̶  Ого! Хтось конкретно підставив тебе. — Корній сердито крутнув головою. — Хто ж це міг бути? Хто знав про хід розслідування?

̶  Ну... Влад найбільше знав. Ми разом працювали над тою справою. А ще інші теж могли. На той час в нас в агентстві працювало п’ятеро, крім прибиральниці, звісно. Вона не могла. При ній ніхто нічого не обговорював, до паперів теж не мала доступу, все закрито на ключ, як ти бачив. Ключі тільки у трьох були  ̶  в мене і в Хільченків. Комп’ютери запаролені, та й вона навряд, чи вміє ними користуватися. Старша жінка.

̶  Ага... То Влад, а ще хто троє?

̶  Його жінка і помічниця Діана, і ще двоє пацанів, помічників. Ніби, непогані хлопці. Не знаю...

̶  Треба розібратися з кожним. Подумай.

̶  Так. Нікого не варто виключати. Хоча... Не знаю... Кому, крім Влада це могло прийти в голову? Нащо мене позбуватися?

̶  Хтозна... То, з чого почнемо? — запитав друг. Поставив порожню пляшку з бельгійського пива на підлогу.

̶  Не знаю. Може... Спершу зібрати достатньо доказів про наркоторгівлю Грача, а тоді вже щільніше зайнятися його мачухою? — Ян подумав ще трошки, опершись на кулаки. — Знаєш, а, що, коли натравити їх одне на одного? Навряд, чи хтось з цих двох пожертвує власними інтересами задля іншого.

̶  Давай спробуємо. Але... Треба обережно, Яне. Нема права на помилку. Бо цього разу буде ще гірше.

̶  Так. Треба ще краще все обдумати. Якщо зараз дам йому знати, що готовий викрити його бізнес, Ілля може здогадатися, що то я, живий. Хто ж іще стільки знає про його справи тут і в Румунії? А це надто ризиковано.

̶  Так. То... Що робити?

̶  Займуся спершу агентством. Треба розібратися, як там усе зараз, вивчити досьє кожного працівника. Можливо, то хтось з хлопців злив мене.

***********************************

Дякую, що ви зі мною. Попереду ще більше цікавого. Будь ласка, не забувайте додавати до бібліотеки і тішити автора зірочками.