Розділ 9

  Друзі поїхали оглянути хату, яку запропонував Корній. Виявилося, що місце і справді дуже вигідне. Недалеко від детективного агентства і від тих місць, де буває Грач. Та й від квартири Аліни теж близько. Двоповерховий будинок, що колись був дуже вишуканий, тепер в занедбаному стані, як ззовні, так і всередині. Але захований поміж іншими якимись магазинами і установами так, що з головної вулиці зовсім непомітний. Та й сусідів нема. На другому поверсі теж ніхто не живе.

̶  Ого... Та тут роботи непочатий край... — зітхнув Ян, коли почав роздивлятися житло зсередини. Дві просторі кімнати з високими стелями і вікнами. Кухня, ванна, коридор. Усе захаращене купою різного непотребу. Здається, попередній господар мав синдром Плюшкіна.

  Але, як не дивно, у квартирі не видно і не відчувається плісняви. Лише трохи є запах мишей. На стінах побляклі візерунки, які, колись, мабуть, були дуже гарні і модні. Стелі оздоблені гіпсовою ліпниною, яка пожовкла і потріскала від старості. Меблів майже нема. Лиш якісь пакунки, ящики, брудний матрац на підлозі, другий спертий під стіною.

̶  То... Чия це хата? Ти знаєш господарів? — запитав Ян Корнія, який щось розглядає в шухляді старезного комода. Якісь папери, фото. Озирнувся до Яна. Сумно зітхнув.

̶  Та-а... Довга історія. Колись розкажу. Про господарів не думай. Ніхто не потурбує. Коротше кажучи, можеш тут жити скільки треба. Якщо не боїшся мишей. Тарганів, здається, нема. Зимою в цій «клуні» холодно, сам розумієш, високі стелі, старі вікна. Опалення допотопне. Але зараз, влітку, супер. Не гаряче. Вода є, електрика теж. Тільки... Прибрати свининець... І трохи меблів завезти. Хоча... Як хочеш. Можна і щось краще пошукати.

̶  Зрозуміло... Та, ні. Нема часу шукати. Якщо можна, то побуду тут. Сподіваюся, це ненадовго. Звідси буде зручно стежити і, взагалі... — Ян спробував відчинити зашкарубле дерев’яне вікно. Та воно не піддається.

̶  Чекай, покажу. — Корній підійшов, крутнув з силою стару залізну ручку, вона пронизливо заскреготіла, тоді потягнув раму на себе. Вікно з тихим скрипом відчинилося.

̶  От, так... Старе, бачиш. То краще зайвий раз не чіпати. — відчинив кватирку зверху. — Це легше. Як захочеш провітрити, краще відчиняй кватирки. Хоча... Як знаєш...

̶  Гаразд. Тільки треба чимось прикрити ті голі вікна.

̶  Так. Щось вигадаємо. Не знаю... Жалюзі, чи... Подумати треба.

̶  Так. То... Я вже можу потрохи тут обживатися. А... Вночі треба, як я тобі казав, спробувати залізти в моє агентство, пошукати інформацію по останній справі, над якою я працював. Я вже позабував деякі деталі. Треба знову вникнути.

̶  Добре. Я сьогодні, мабуть, вільний. Якщо не подзвонять, щоб знову кудись їхати. Пам’ятаєш код сигналізації?

̶  Так. Тільки не знаю, чи не змінили. І ключ в мене є.

̶  Не біда, можу спробувати зламати. — підморгнув Корній і запхав у велику накладну кишеню на штанах якесь фото, згорнувши його вдвоє.

̶  Ти й таке вмієш? — Ян підняв брови, посміхнувся.

̶  Ну... Робота така... Я багато чого вмію. Окрім того, що ти. — невесело відповів. Друг перепитав:

̶  І, що ж я таке вмію? Розслідувати? Вже й не знаю... То раніше вмів. А тепер... Побачимо, чи не всі мізки мені повідбивали... — іронічно скривився.

̶  Так... Але, я не це мав на увазі. Ти маєш і інші таланти. Але... То таке... Колись потеревенимо про це, зараз ніколи. — відмахнувся, думаючи про щось своє. — Ходи покажу, як на кухні вмикати електрику. Там своя система.

   Пішли до великої кухні, де теж майже ніяких меблів, тільки якийсь старий стіл, дві тумбочки і повно різного непотребу. Макулатура, пляшки... Корній показав гостю, як в старому рубильнику увімкнути електрику. Як відчиняти вікно. Домовилися, що коли стемніє, підженуть вантажівку і через вікна повикидають усе зайве з квартири, а потім можна буде привезти все, що необхідне і влаштуватися зручніше.

   Ян вирішив, що не варто далі ризикувати, ходити до рідного дому. Краще він якнайшвидше зробить все так, щоб можна було тут жити і хоч на трохи затягувати сюди Алю. Ніколи шукати краще місце. Треба швидше вивести на чисту воду Грача і його мачуху, тоді й можна буде зітхнути з полегшенням.

   На хвилю уявив, як Аліна скривиться, коли зайде сюди. Вона хоч і не дуже бридлива, але звикла до чистоти і сучасного комфорту. Любить красу і затишок. Чи вдасться намовити її ночувати з ним тут? Якщо купити великий, класний матрац, помити ванну… Хоча... Навряд, чи вона відмиється. Халепа... Не захоче вона лізти з ним в такий душ. Що ж... Треба подумати...

  Корній поїхав зиркнути на охоронну систему в детективному агентстві, яку треба обійти, а Ян написав Аліні, що приїде пізно і взявся прибирати ту квартиру. Якийсь час з азартом складав увесь мотлох ближче до вікон, двигав ті всі ящики, мішки, якісь погризені мишами, облізлі картини. Чхав від того пилу, який здійнявся у повітрі, так, що аж почервонів. Голова розболілася.

  Хотів звільнити хоча б одну кімнату, кухню і ванну. Та невдовзі знервував, сердито кинув якусь стару пластмасову лампу об кахельну підлогу. Вона розлетілась на друзки. Біль у м’язах і кістках став дуже сильний. Кляті травми... Роздирає обурення, пекуча злість на всіх тих виродків, які забрали його здоров’я. Тріщини, а може й переломи, в руці і нозі зрослися абияк. Ніхто їх не лікував. А що там з внутрішніми органами, то тільки Бог знає. Постійно щось, десь болить. Ніби й звик уже... Але... Прокляття! Як же набридло! Колись залюбки тягав сто кілограмові штанги в спорт залі, чи переставляв меблі. Міг з усім легко давати собі раду. Любив ходити пішки, бігати. А тепер кожна дурниця вдається через біль. Треба буде щось з цим робити. Але спершу покінчити з ворогами. Доки вони його не добили.