Розділ 8

  Аліна неспокійно крутилася усю ніч. Різні думки роїлися в голові. Починаючи від того, що могло б бути, якби Яна не викликали кудись, і до того, куди ж він поїхав, чи повернеться цілий. Пообіцяла собі, що, подбає про чоловіка, якщо він повернеться живий. Знову зустріне його з чимось смачним, а ще... Треба навести марафет. Годі дивитися на ту кошлату бороду і ті його довгі патли.

  Вранці, хоч почувалася, як побита, голова боліла, але змусила себе їхати на роботу. Все розписано на місяці вперед. Данило, популярний тамада, навідався до офісу агентства, щоб уточнити всі деталі щодо весілля в суботу. Аліна, знаючи, які вульгарні забави деколи він пропонує на весіллях, взялася попереджати ведучого, аби не зіпсував свято.

̶  Слухай, ти ж тільки не перестарайся. Цього разу в нас публіка... Так скажемо, антикваріат... То ж... Ніяких надто молодіжних конкурсів, чи жартів, прошу тебе. Це дуже солідні люди, які не оцінять надсучасні забави. А краще зустрінься з ними і узгодь ще різні деталі. — брюнет засміявся, грайливо покручуючись в кріслі навпроти Алі.

̶  Та не хвилюйся, я ж профі! А... То правда, що вони такі старі? Нащо вже женитися в такому віці? То ж... Капець, пора білі тапки купувати, а вони... — хихикнув. Аліна жартівливо, але з докором відповіла:

̶  Багато ти розумієш в такий речах! Сам, певно, теж будеш чекати 50 років, щоб оженитися, або й зовсім холостяком залишишся з таким підходом до цього. — тридцятирічний парубок засміявся.

̶  Чого це? Можу, хоч завтра! От організуєш класну гулянку.

̶  Ну-ну... Завтра не вийде, вже маю плани. Кажи на кілька місяців наперед.

̶  Гаразд, чекай. Збігаю, перстень куплю і зроблю тобі пропозицію. А ти вже вибереш дату, коли не зайнята. — засміявся, встав з крісла, ніби й справді зібрався в ювелірний. Аля розгублено підняла тонкі брови. Ще два дні тому її б боляче зачепили за живе такі жарти. Розсердилася б. Та сьогодні... Якось, ні.

̶  Ей, пригальмуй, хлопче. До чого ці жарти? Данило... — встала з за столу. Красунчик засміявся.

̶  Чому жарти? А, що, думаєш, в мене духу не вистачить? Ти, ж знаєш, кралечко, що давно до тебе нерівно дихаю. — підморгнув. Аліна хихикнула.

 ̶  Та, ну тебе! Ти мало не до кожної спідниці нерівно дихаєш! Дань, все, пожартували, а тепер сядь і працюємо. Бо в мене через пів години наступна зустріч. Їду показувати клієнтці ресторан. — Данило по-дитячому скривився. Жартома, ніби сильно ображається, надув губи. Сів.

̶  Ех... От так завжди... Жінки... Тепер знаю, чому дехто до семидесяти років холостяком ходить. Тільки наважився, в неї, бач, часу нема заміж вийти! Капець... Почекаємо, доки вийдемо на пенсію, як ті двоє? — Аля зітхнула.

̶  Це ще дожити треба, Дань. І, взагалі, ти знаєш, я заміжня. Все, давай працювати. — на щастя, хлопець не продовжував тієї теми. Знає, що чоловік Аліни зник безвісти. Хоч, як і більшість знайомих, впевнений, що Ян не повернеться, та таки припинив ті жарти. Аля розклала перед ним тайм лист, де усе розписано похвилинно, що за чим має відбуватися в день весілля. — Дивися сюди. Твій вихід о 14-й, коли приїдемо в ресторан. Зустрічаєш молодят і гостей, все, як завжди... — Молодик захихотів. Перебив Аліну:

̶  Молодят? Це в 75 років вони молодята? Ну, ти... — Аліна легенько стукнула його по голові папкою з паперами.

̶  Ей! — вигукнув.

̶  78, взагалі то. Даня, не відволікайся! Працюємо, бо потім будеш стогнати, що я чогось важливого тобі не сказала. Дивися сюди! — вказала пальчиком з гарним манікюром на якийсь текст. — Оце ти не маєш права забути! Дуже важливо коротко згадати їх романтичну історію кохання перед першим танцем. Підготуйся. Я видрукувала тобі. — дала йому папір. Хлопець взяв той аркуш, скептично посміхається.

̶  Ой, Аліно... Не хвилюйся. Ти ж знаєш мене не перший день. Вішати спагетті на вуха, то моя робота і мій головний талант. — дівчина зі сміхом покивала головою.

̶  Але, вірити в такі байки... То хіба ти можеш... — скривився. Аля замахнулася на нього папкою.

̶  Так, ану не псуй мені настрій, бо зараз ще гримну! Не вірить він, що люди можуть через роки пронести кохання... Скептик! От, колись сам закохаєшся, то й побачимо, як заспіваєш! Хоча... Такі, як ти, мабуть, і дійсно не в стані покохати надовго... — зітхнула.  Хлопець жартома показав язика. Скривився.

̶  Злючка. Не любиш ти мене... — жінка засміялася. Ворухнула бровами.

̶  А ти, як думав?... Не люблю спагетті...  ̶  відійшла до іншого стола, щоб узяти ще якусь папку. Данило відкинувся в кріслі. Облизав губи, мало не пропалюючи очима дірку на жіночних формах колеги. Прицмокнув. Каже задумливо:

̶  Аліно… А… Давно хотів тебе запитати, займаєшся якимось спортом? Дай вгадаю… Шейпінг? Чи якісь танці?  ̶  жінка різко обернулася. Дивиться, мовчки  посміхається самими очима. А потім відповіла:

̶  Ну звісно. Бігаю. Ти не знав?

̶  Справді? В парку, чи що? Візьмеш з собою?

̶  Ага. От прокидаюся зранку, добігаю до кухні. Роблю каву. Тоді добігаю до кімнати, вмикаю комп’ютер, бігаю очима по монітору.  ̶  а тоді з ентузіазмом промовила:

̶  Так і відчуваю: біг  ̶  це моє!  ̶  Данило зареготав.

̶  Але ж ти… Розвела, як молодого. Я ж думав серйозно, бігаєш.