Розділ 7

̶  Дякую, Алюсь. Дуже смачно. Не уявляєш, як я скучив за домашньою їжею в твоєму виконанні. — хрипкий голос Яна вирвав Аліну з задуми. Перевела на нього погляд. Відповіла:

̶  На здоров’я. — чоловік почав розстібати застібку блискавку на спортивному светрі. Потім штани. Багатозначно дивиться на Алю. Ледь посміхається з під бороди. Раптом вона збагнула, що відбувається. Почервоніла і швидко вийшла з ванної. За спиною почула, як коханий голосно зітхнув.

   Заскочила в спальню, зачинила за собою двері, оперлася на них спиною і стукнула себе по чолі долонею. Ледь чутно пробурмотіла:

̶  Ф-у-у-х... Що це зі мною? От... Капець... Чого я так трясуся? Горечко... Це ж мій чоловік, урешті-решт. — тільки... Щось не дає спокою. Годі перемогти ту пекучу тривогу, яка не дає розслабитися. Сковує все тіло.

  Почала ритися в шухляді комода, шукати те фото Яна з якоюсь жінкою. Знайшла. Почала вкотре роздивлятися, шукаючи... Що? Докази зради, чи навпаки? На знімку Ян тримає за лікоть ефектну блондинку, наче веде кудись. Вона мило посміхається, жестикулює. Обоє по-святковому вбрані, на якомусь банкеті. Поблизу видно ще кілька людей біля столиків. Що це фото доказує? Якщо конкретно, то нічого. Якби захотіти, то з нею можна було б мільйон подібних наклацати. Часто на весіллях її не лише за лікоть хтось може взяти, а й... Різне буває. Люди нетверезі, розігріті...

  Поклала те фото на комод. Пішла на кухню. Прибрала зі столу, заховала їжу в холодильник, посуд в мийку. Попила води. Повернулася в спальню.

   Ян при увімкненому світлі відкрив шафу, щоб взяти білизну. Аля, ніби вкопана, застигла в дверях спальні, дивиться на чоловіка, що стоїть в самому рушнику на стегнах. Розгубилася. Очі жінки вражено блукають по спині, ногах, руках Яна, де повно різних шрамів. Малих і більших. Він ніяково обернувся до неї передом. Аля ще більше знітилася, коли помітила окрім шрамів, ще й добрячий синець на животі чоловіка, який сама ж заподіяла напередодні. Так чітко побачив на її обличчі шок, жаль. Не змогла приховати співчуття, коли роздивилася його теперішній вигляд. Раніше чоловік регулярно займався в тренажерному залі і вів здоровий спосіб життя, добре харчувався. Кожен м’яз на його молодому тілі випромінював силу, здоров’я. А тепер...

  Аля шоковано розглядає численні шрами від побоїв, порізів і опіків, більшість з яких бачить уперше. Ян теж не знає, що робити. Дивляться одне на одного. Мовчать. Губи Аліни затремтіли, на очах виступили сльози. Мимоволі прикрила рукою уста. Хапнула повітря.

̶  Алю... — Ян зробив крок до жінки, кинувши білизну, що мав у руці, на ліжко. — Не бійся, все гаразд... — що їй казати? Не мав уявлення. Але, здається, і так все зрозуміло. Вона емоційна жінка, він вже давно навчився розуміти її без слів. Принаймні, багато чого, якщо не усі її почуття.

̶  Чому ти не сказав мені раніше? Не показав? — тихо прошепотіла крізь сльози і наблизилася до нього. Ян ледь помітно здригнувся від ніжного дотику тонких пальчиків до його плечей. Жіноча ручка легенько ковзнула по грудях, торкаючись шрамів, які уже не болять, але ніколи не дадуть забути тих звірств, які пережив. Тих, що продовжують снитися в кошмарах.

̶  Який жах... Яне... — промовила, шморгнувши носом. З очей покотися кришталеві перлинки. Він не стримався, різко накрив тендітну ручку своєю, притиснув її до свого серця, що готове зараз вирватися з грудей. Як же давно мріяв відчути дотик цих коханих руку на своєму тілі... Який спраглий ласки цієї жінки... Як сильно хотів пригорнути її до себе, коли безкінечними, холодними ночами намотував кілометри довкола ненависних приміщень, які мусив охороняти.

̶  То... Ти справді був у рабстві? Хто ті звірі, що зробили з тобою таке? — тихо запитала. Він ствердно кивнув. — Чому ти ще вчора не показав мені цього? Мій бідолашка... — провела обома руками по плечах Яна. Він ледь посміхнувся і відповів:

̶  Ну... Це ж не я зачинявся у ванній... Та й... Не хотів тиснути на жалість.

̶  Господи... — жінка голосно розплакалася. Ян міцно пригорнув її до себе, почав гладити по спинці, волоссі зв’язаному в хвостик. Далі підвів кохану до ліжка, сів, згріб її до себе на коліна. Довго сиділи так. Тендітне жіноче тіло здригалося від глухого ридання. Аля не могла заспокоїтися, поливала гарячими сльозами його груди.

̶  Все буде добре, моя хороша. Не бійся. — шепотів їй біля вушка, аби заспокоїти. Хоч насправді геть не мав такої впевненості. Та їй не треба знати, наскільки все погано. Досить і того, що вже пережила. — Кохана, моя дорогенька... — почав цілувати її в чоло, повіки, де міг дістати губами. — Все найгірше уже позаду, тепер ми будемо разом. Ми впораємося. — бурмотів, як гіпноз, щоб вгамувати жіночі сльози і своє шалене серцебиття, яке погрожувало інфарктом.

   В той вечір вони ще довго не могли заспокоїтися. Ридання Алі змінилося тихим хлипанням. А потім вона лиш важко, глибоко дихала. Знову хотіла щось розпитувати чоловіка, та він не поспішав ділитися з нею жахливими подробицями про те, що з ним було протягом тих майже двох років і, хто у цьому винен. Не хотів виливати на неї все одразу. Всю ту гірку правду, яка може надто сильно прибити кохану жінку і ще більше віддалити їх одне від одного.

  Аля попросила води. Коли Ян приніс їй склянку, побачив те фото на комоді. Взяв до рук. Запитав різко:

̶  Що це? Звідки?

̶  Як бачиш... Ти з якоюсь красунею. — ніяково відповіла жінка. Відпила води. Ян зціпив зуби, всередині заклекотів такий гнів, що ледве стримався, щоб не дати волю кулакам. Хотілося з цілої сили вдарити по тому комоді, або ще щось розбити.