Розділ 5

 Будильник ніяк не міг розбудити свою господиню в той ранок. Десь після третього сигналу Аліна зірвалася, сіла на ліжку. Намагається збагнути, що за день сьогодні і що за дивний сон їй снився. Про Яна. Чи не сон? Зіскочила з ліжка і почала ходити по квартирі. Заглядати кругом, шукаючи чоловіка, чи хоч щось, аби переконатися, що то був не сон. Жах... Нічого. Жодних слідів. Взялася за голову. Сіла на дивані у вітальні. Невже то приснилося? Ні... Вона ще не зовсім збожеволіла, аби не відрізняти сон від реальності. І не п’яна вчора була. Бо ж твердо дотримується правила, яке вже давно встановила сама собі — ніякого алкоголю на роботі. Надто багато відповідальності. Та й за кермом, переважно. Нема коли пити.

  Взяла телефон. Ой, вже майже дев’ята. Треба бігти на зустріч з клієнткою. Але таки позаглядала ще по квартирі. Знайшла мокрий рушник, яким явно не вона користувалася, і помітила, що нема того одягу Яна, про який пам’ятала «зі сну». Таки був.

   Господи... Її чоловік таки повернувся. Живий, здоровий. Хоча... Друге під сумнівом. Якийсь він дивний. Руки тремтять, блідий, схуднув, голос хрипкуватий, око сіпається. Ввесь якийсь... Може, від хвилювання? Хтозна... Та головне, хоч щось вона тепер знає. Що не вдова. Тільки ж... Чомусь, від цього не дуже легше. Що тепер з ними буде? А, якщо все, що Ян говорив про бандитів і полон правда? Тоді... Краще б уже він жив з коханкою ввесь той час. Чи не краще? О, люди... Вже нічого не зрозуміти.

  Чому пішов? Навіть не попрощався. Ех... Жінка важко зітхнула і почала швидко збиратися на роботу. Сьогодні важлива клієнтка. У наступну суботу має бути дуже незвичне весілля. Такої зворушливої пари Аля ще не бачила. Хочеться, щоб свято пройшло якнайкраще. Продумати кожну деталь, запобігти будь-яким неприємностям. Щоб усе, як треба. Хоча, вона щоразу намагається, щоб так було. Але... Цим людям особливо хочеться догодити. Хай таке довгождане свято буде справді чудовим.

  Часу вже мало, тому треба зосередитися. Тільки... Як?

  Перед виходом з дому пішла взяти гроші. Треба після роботи заїхати в магазин. Що?! Де більшість готівки?! Жінка шоковано опустила руки. Серце завмерло. Не може бути... Ян? Здуріти можна... І, як це розуміти?

  Почала нервово перевіряти все в шафі. Збагнула, що він ще дещо забрав. Та, хай. Його речі, логічно. Але гроші? Після того, як навіть не запитав, як і за що ти жила ввесь той час? Як сама давала з усім раду? Жах... І чого дурна не змінила код до тієї шухляди? Казав же колись Ян, треба регулярно змінювати усі паролі. До карток, сейфів. Не послухала... От тобі й маєш...

  Не витримала, знову сіла і розплакалася. Та, що ж за божевілля? Дочекалася коханого, називається...

   Телефонний дзвінок повернув до тями. Валя, троюрідна сестра, колега і подруга не дала довго впиватися своїм болем. Довелося швидко узяти себе в руки. Постаралася зробити якомога бадьоріший голос. Привіталася. Дівчина защебетала:

̶  Привіт, красунечко! Ти, що там? Вже в дорозі? Давай швидше, бо пані Євгенія вже тебе чекає. Прийшла трошки раніше. Має певні побажання щодо музичних композицій. Ти ж розумієш, цього разу потрібні більш... Так скажемо, класичні, старіші композиції. Поговориш з Максом, чи мені цим зайнятися?

̶   А-а-а... Так, давай. Займися цим. Я скоро буду. Запропонуй пані Саченко кави.

̶  Гаразд. Побачимося. — Аліна швидко зібралася і побігла.

   Робочий день затягнув. Зустрічі, консультації. Обдзвони. Коли під вечір ще зателефонував Пашка, Аля вже не мала сили з ним панькатися. Втома і недоспана ніч давалася в знаки. І хтозна-яка по рахунку кава не помагала.

̶  Що цього разу? — різко запитала жінка, тримаючи телефон плечем і одночасно відчиняючи дверцята авто.

̶  І тобі привіт, сестричко. — невесело проказав хлопець. — Чого така сердита?

̶  Нічого. Просто втомлена. Ти, як? — сіла в машину, кинула сумочку на пасажирське сидіння і пристебнула ремінь безпеки.

̶  Я... Як завжди. Нічого такого... — протягнув молодший брат.

̶  Ага... Та кажи вже, що знову? Ти ж хіба дзвониш, коли все нормально? — нервозність ще більше почала наростати.

̶  Ну,  чого так одразу? Дзвоню. Хіба, ні?

̶  Тільки, коли щось треба. Давай дивитися правді в очі, Пашко. Ти згадуєш про мене, коли треба грошей, чи відіспатися після п’янки, щоб мама не бачила.

̶  Яка ж ти злючка сьогодні... — пробубнів молодик. Аля повернула ключ запалювання і перевела важіль на драйв. Почула рівний звук двигуна рідної голубки. Розглянулася по боках, чи вільна дорога. Треба прощатися, бо розмовляти за кермом небезпечно. І без того голова гуде. Хоч би заїхати нормально.

̶  Давай так, Паш, я подзвоню тобі через годинку. Ще заїду в магазин, а тоді спокійно поговоримо, коли буду дома.

̶  Добре, мала. Я заскочу до тебе. — звична фраза брата цього разу прозвучала, по-іншому. Згадала, що він має ключ від квартири. Це недобре... Якщо раптом Ян знову намалюється. Нема чого братові бачити, як вона трісне того блудного чимось важким. А саме це вона надумала зробити, коли той безсовісний знову прийде.

̶  Слухай, Павло... Зайди. Але... Не забудь ключ від моєї квартири. Мені він потрібен.

̶  Що?! Хочеш забрати?

̶  Так. Вибач, але... Так буде краще.