Розділ третій

Вірити чи не вірити - взагалі не питання

Влад помовчав щось обдумуючи, тоді запитав:

 - Добре, звучить все дуже переконливо. І якби це стосувалось поодиноких випадків, то я б вже з вами погодився незаперечно. Але мені не дає спокою таке питання - невже у якомусь задрипаному чеському сільці могли так помилитись одразу щодо 13 осіб?

 - Так якраз те, що цих нібито вурдалаків було тринадцять доводить абсурдність такої можливості! - гаряче відповів Андрій і продовжив:

 - Давайте згадаєм усі можливі байки про упирів і приміряємо їх на Челаховіце - селище, де жили в 17 сторіччі приблизно сотня людей. І це рахуючи всіх жінок і чоловіків від малих дітей до глибоких стариганів. По-перше, такої "продуктової комори" для більш ніж десятка кровопивць явно замало. Звісно, вони могли не обмежуватись одним селищем. Але навіщо утруднювати себе, залізати в глушину, де поселення розкидані на кількадесят кілометрів одне від одного, щоб потім, кожного разу, коли захочеться поснідати чи пообідати нестись стрімголов подалі, і на важкий шлунок вертатись назад. Та головне. Ми з вами обговорювали надзвичайну силу вампірів, і що будь-який з них вартий 5-10, а по деяким джерелам і двадцятьох звичайних чоловіків. То як, скажіть мені будь-ласка, заледве сотня наляканих селян, з яких дві третини то діти, жінки і старі, змогла здолати таких суперістот?

 - І знову таки змушений визнати, що все виглядає максимально логічно, - обізвався старший зі співрозмовників. - Але якщо вампіри не існують, то що ж таки трапилось в тому селищі, Андрію, як гадаєте?

 - Я, звісно, не можу стверджувати напевне, Владе. Але думаю, що массове убивство, а згодом знущання з тіл було сприченене якраз людським невіглаством, помилкою в оцінці ситуації і невивченній в той час хворобі одного з жителів. Можливо, хтось в Челаховіцах дісно був хворий на вампіризм, тобто, фізично чи психологічно був кровозалежним, назвем це так, і по ночам намагався чи й справді нападав на тварин або людей. А можливо і ні, і наявність поблизу упиря трансформувалась з нападу дикої тварини невизначенної породи. Можливо, хтось просто бажав зла односельчанину через неподілений город або більшу хату і пов'язав все з трагедією. В будь-якому випадку люди люблять шукати винуватих, і вони знайшли їх. До речі, версію про злого сусіда я особисто відкидаю, бо в таких випадках зазвичай дуже точно знають, кого зробити винним. А тут усе виглядає так, ніби про підозрюванного у злочині знали лише загальні відомості - чоловік, років 30-40, можливо сильний, можливо зі здоровими зубами і так далі. І щоб не помилитись оскаженілий натовп (а то страшна сила) засудив і стратив всіх, хто більш-менш підходив під опис. Треба дуже бажати зла ближньому своєму, щоб заради помсти чи покарання підставити під сокиру ката ще з десяток людей. Хоча...
Молодий замовк, хвильку подумав і додав:

 - Добре, в таку полеміку краще не заглиблюватись, бо я хоч і вірю в те, що хороших людей більше, частенько стикаюсь з найгіршими проявами людської сутності. Давайте краще вмощуватись і відпочивати. Не знаю як ви, Владе, але я зовсім вже не проти поплющити подушку хвилин так зо двісті.

 - Згоден, відпочити і справді треба. Дякую вам за цікаво проведений час, - відповів той, - але ще одну хвильку. Ми забули з вами про ще одну рису упирів - страх, який їм приписують перед хрестами, освяченую водою, молитвою, облатками, та іншими символами християнства. Ба більше, за легендами це ледь не найефективніші засоби відлякування, знерухомлення чи навіть знищення кровопивць.

 - Якщо чесно, то цей момент я пропускаю умисно, бо не знаю, що на нього відповісти. Стара Європа, особливо її схід, то язичницький край, і викоріннювали поклоніння ідолам тут дуже довго. Та й саме християнство поділене на купу конфессій, і чому саме католицькі священники за переказами найуспішніше допомагали в боротьбі з упирями незрозуміло. Можливо через те, що розквіт легенд про вампірів припав на розквіт католицизму, інквізицію, тощо. А та братія дуже добре вміла довести і нав'язати свою думку, ба більше, змусити повірити в те, що вампіри є, але саме католицька церква може позбавити людство од них. Але мені взагалі тут важко щось казати, бо я не вірю в бога так само як і в упирів. І тому сплю спокійно, чого і вам прямо зараз бажаю.

 - Навзаєм, - відповів з усмішкою старший з попутників і відкинувся в тінь, що падала од верхньої полиці. - Я навряд чи буду вкладатись, бо спати не хочу, та й за пару годин маю виходити. А ви вмощутесь, можете вимикати світло - мені воно не потрібне.
За кілька хвилин в купе запанувала темрява, що зрідка прорізувалась спалахами від придорожніх ліхтарів, семафорів та повного місяця, який подекуди проглядував між густих хмар. Ці неритмічні проблиски породжували швидкі, різнокольорові тіні, які дивним чином входили в ритм звиклим звукам потягу. Ще за який час молодший супутник почав посапувати, а там і легенько похропувати, і так аж до того моменту, коли двері в купе відчинив провідник і потрусив його за ногу:

 - Шановний, пора прокидатись і здавати білизну. Ваша станція за півгодини. Кінцева, якщо що...
Пасажир зарухався, оглнув купе, не побачив попутника і хотів запитати провідника чи давно той вийшов, але службовець уже будив когось далі по вагону.

   "Блін, ніби ж не пив учора, та й не переїдав, а таке враження ніби з похмілля доброго - слабкість, голова крутиться, нудить. Ще й, видно, чи білизну погано перуть, чи матраци забувають дезинфікувати - явно якась зараза погризла поки спав" - почухуючи шию, і відчуваючи незрозумілу шерхуватість під пальцями, подумав Андрій. Потім прогнав думки з голови, швиденько вхопив несесер з мильно-рильним приладдям і почимчикував до туалету на ближній стороні вагону.

   Більшість пасажирів уже або вийшла, або зробили свої ранкові приготування до виходу раніше, тому чекати в коридорі не довелось, і за кілька хвилин молодик повернувся до купе посвіжілий і збадьорілий, хоча й дущо блідуватий порівняно з своїм вечірнім виглядом. І тільки но хотів зібрати постіль, як вгледів на столі листок, явно вирваний із нотатника учорашнього попутника. Молодик узяв його мимохідь до рук і прочитав, спершу швидко, а потім більш уважно: