Розділ другий

Логіка проти легенд

   Старший знову дістав теку з документами і заходився їх вивчати, час від часу роблячи нотатки в великому записнику. Молодший тим часов розвів бурхливу діяльність - він то бігав у тамбур на перкур, то до туалетної кабінки, то до провідника за чаєм та печивом. Згодом смачно попоїв тим, що купив у вагоні, та припас в одній їз своїх численних валіз, і нарешті задоволенно розкинувся ледь не на пів полиці, спостерігаючи за старшим попутником. Той, в свою чергу настільки заглибився в вивчення документів і нотатки, що здавалось зовсім не звертав уваги на сусіда, ледь не забув про його існування.

   Молодий порушив мовчанку першим:

  - Перепрошую, вже майже годину їдемо, а ми так і не познайомились. Я Андрій, а вас як звати?

 - Влад.

 - Влад, а далі? А то ви ніби трохи старші, і ніби не зовсім зручно так фамільярити.

 - Я й справді старший, можливо навіть більше, ніж це виглядає на перший погляд. Але ніякої незручності не буде, якщо ви будете звертатись просто по імені.

 - Добре, Владе, як скажете. Якщо не секрет, що то з папери такі ви вивчаєте так ретельно?

 - Та жодних секретів, розумієте, придбав по нагоді кілька старих будинків, і тепер треба перевірити чи все гаразд. Зазвичай для такої роботи я наймаю спеціально навченних людей, але з останнім моїм помічником дещо трапилось, нового шукати не було коли, тому мушу сумістити подорож з роботою.

 - А, то ви займаєтесь нерухомістю?

 - Ну в тому числі. Зачекайте буквально хвильку, я вже майже закінчив, і ми зможем з вами продовжити наш диспут...

   Ще хвилин з десять в купе знов панувала тиша, але нарешті старший перегорнув останню сторінку, зробив останій запис в нотатнику, і сховав усе знов до теки, а там до валізки, після чого озвався:

 - Так, то що там, Андрію, з вашими вампірами? До речі, так і не запитав, чого автор вашої книги прив'язався саме до челаховіцької знахідки? Чи все лише через осикові кілки?

 - Ні не тільки, але все одно там досить просто. Пам'ятаєте, я казав, про відрубані голови, руки, розсічені ступні?

 - Таке складно пропустити, особливо, якщо маєш хоч краплю уяви.

 - Отож, а подібні знущання над мертвяками ще десь із середньовіччя застосовували у тих випадках, коли померлого підозрювали у вампіризмі. Голову відрубували, щоб чорна душа не могла повернутись в тіло, руки, щоб мертвяк чи то пак "немертвий" не міг вилізти із могили, а ступні розсікали, щоб він не зміг ходити по землі, якщо перші дві застороги не спрацють. Зазвичай у східній та центральній Європі такому псевдоупирю ще запихали до рота голівку часнику, а в живіт камінь поважчий. Ось тільки в данному випадку це опускається, що цілком зрозуміло - за кілька століть часник розкладеться і від нього і сліду не залишиться. Щодо каменів в животах, то коли від тіла залишились самі кістяки, то важко розібрати де там вкладена каменюка, а де частина навколишнього грунту.

 - Ясно, - хитнув головою старший, і продовжив, - то давайте розпочнемо наше дізнання, і ви самі мені вже нагадали одну з прикмет упирів - за всіма канонами вони ненавидять чи навіть не переносять часник. Що скажете з цього приводу?

 - Це, напевне, найпростіше, як і той забобон, що вурдалаки не можуть знаходитись під сонячним промінням. Подібні твердження могли виникнути в середньовіччі чи раніше, або ж навіть у 19-му столітті. Наразі, як я вважаю, таку непереносимісь часнику чи ультрафіолету пояснив би навіть самий недолугий терапевт, чи як їх тепер називають, сімейний лікар, який при будь-яких скаргах пацієнта вдповіді шукає не в своїх знаннях і навичках, а в інтернеті. Думаю, серед ваших знайомих обов'язково знайдеться хтось із алергією на квітковий пилок чи шерсть тварин.

   Молодий зробив багатозначну паузу, поглядаючи на співрозмовника дещо поблажливо. І старший виправдав його сподівання:

 - Тобто, ви вважаєте, що виною усьому звичайнісінька алергія?

 - Саме так. І може трохи буде притягнутим за вуха, але і міф про те, що з усіх істот один на один з упирем справитись здатен тільки перевертень, теж мг би мати коріння у алергічній реакції, або ж походити з тих часів, коли люди нічого не знали про сказ. І туди ж приписати реакцію самих перевертнів на срібні кулі і срібло загалом. Хоча цей момент ліпше пропустити, адже в такому випадку мені доведеться розпочинати нову дискусію про те, що перевернів теж не існує...
І молодий задоволено засміявся. Влад підтримав його сміх і мовив:

 - Ну так, то буде не дуже зручно, бо можем не встигнути, потяг їде досить швидко, а час минає іще швидше. За кілька годин мені виходити, але я звик вночі не спати, а от вам не завадило б відпочити.

 - Згоден, подрімати в нічному потязі це те що треба, особливо, після гарної вечері і якщо практично з перону тебе знов закрутить буденність, - відповів Андрій, багатозначно погладжуючи досить помітний живіт.  - Тоді давайте продовжим. Який там пункт наступний у списку?

 - Що зможете заперечити щодо надзвичайної сили, яку приписують упирям?

 - Сила... гарне питання, але знов досить просте. Ви любите спорт?

 - Ну, якоюсь мірою. Мене самого важко назвати спортсменом, але я по своєму захоплюсь тренованними людьми. Може прозвучить дещо дивно, але я, як би то сказати... радію, коли бачу здорових, повнокровних юнаків чи юнок, чий квітучий вигляд якраз і є наслідком тренувань та здорового способу життя.

 - Так. І ось що я вам скажу. Звичайний шимпанзе вважається сильнішим за людину у кілька разів, але тренований гімнаст може зробити те, на що не спроможеться жодна мавпа. І той міф про надзвичайну силу походить десь з тих самих завидок, через які про ковалів та мельників, людей, які вимушені були багато тренуватись працючи, ходили чутки, що вони знаються з нечистою силою. Тепер давайте згадаєм, що за тими самими канонами, нападає вампір уночі, зненацька, і шок жертви буде лише допомагати перебільшити фізичні можливості нападника. Крім того, нападник по замовчуванню буде вибирати жертву серед слабших, не здатних чинити спротив. Наприклад, на жінок, дітей, або ж, якщо метою нападу є грабунок, на добре підгулялу в шинку особу. І якщо той виживе, то такого монстра розпише... Якщо ж мова про якогось хворого на голову, то ви навряд чи станете заперечувати, що недалекі розумом люди, як правило, дуже міцні. І розповіді про те, як якогось божевільного не могли вгамувати з пів десятка поліцейських, санітарів чи звичайних свідків, не викликають в нас здивування.