8

У декількох метрах від мене зашурхотіло лисття і на зустріч вийшов якийсь чоловік. То був незнайомець, що так мені сподобався. Сил думати, що він робить о цій порі у цьому місці не було. Я просто раділа, що все позаду, що я жива і вже не сама. О, яке полегшення відчувати ще когось поруч.

Його не злякала картина мертвої тварини та закривавлена дівчина. Він спокійно підійшов та, ніби розуміючи мій стан, просто схилив мене на себе і ми пішли. Я навіть не знаю куди. Тілесний біль та шок пережитого не давали мені думати.

Чоловік посадив мене до своєї автівки, дав випити води і, на диво, підвіз прямісінько до мого під'їзду і завів до моєї квартири. Те, що він знає де я живу насторожувало. Але я не встигла це обміркувати, як почало жахливо схиляти у сон. "Сильне снодійне у воді" лиш з жахом встигло промайнути.

Коли я розплющила очі, сонце вже рясно заповнювало кімнату. Я лежала на своєму дивані, закутана у плед.

На кухні хтось кип'ятив чайник. Раптом у коридорі почулися кроки і у кімнату зазернув Він.

- О, ти прокинулася…

Ситуація була дивна. Я не знала, що казати й від розгубленості просто мовчала.

Тим часом, не дочекавшись від мене ніяких слів, незваний гість повернувся назад до кухні.

Я зіскочила з дивану, складаючи подумки план дій.

Отже, що ми маємо? Ми не знайомі, проте він знає де я живу, отже слідкував. А раз слідкував значить маніяк. Тому потрібно якнайшвидше тікати з квартири та викликати поліцію. Шлях до вхідних дверей веде повз кухню. Тому добре було про всяк випадок ще й мати при собі щось, чим можна було у разі чого захиститися. Проте ніж на кухні, качалка для тіста теж там… швабра металева, але настільки з тонкого матеріалу, що прогинається при митті підлоги, що вже казати про більше силове навантаження. Ех…

Мої очі пробіглися по кімнаті у пошуках хоч чогось путнього. Та стало зрозуміло - доведеться все ж ризикнути й прошмигнути без зброї.

План втечі провалився. Чоловік повернувся, тримаючи дві філіжаночки з чаєм. Одну протягнув мені, з іншою спокійно підійшов до вікна й зробив ковток.

- Хто Ви і що тут робите? - якомога грізніше спитала я, даючи усім видом зрозуміти, що мені не страшно і я налаштована войовниче.

У цей день все стало на свої місця. Ми довго розмовляли, він розповідав, я ставила питання, він знову розповідав. Оповідь була химерна і більше схожа на сюжет фантастичного фільму. Раніше я, як людина сучасна, сприймала все скептично, але не тепер. Певні частини, що він розповідав співпадали з моїм станом й давали пояснення подіям, що кояться у моєму житті.

Незнайомець, як би безглуздо це не звучало, був мисливцем. Та незвичайним, а мисливцем на потойбічних істот. Він поєднував буденне людське життя, у якому був лікарем, з відстежуванням та знищенням небезпечних сутностей. Із покоління у покоління вся його родина займається цим ремеслом.

За мною він слідкував вже місяць. Тримався осторонь й збирав інформацію аби впевнитися у здогадках. Ось чому його погляд здавався таким пильним та вичікуючим. Він спостерігав за моєю поведінкою та проявами "хвороби". І з кожним тижнем впевнювався, що загроза усередині мене посилюється.

А справа у тім, що деякі потойбічні істоти мають змогу підсилятися у тіло людини і спокійно там паразитувати, поступово відбираючи контроль над свідомістю господаря. Де саме я підчепила цю заразу не відомо. Мені просто не пощастило, я опинилася не у тому місці, не у той час. І як би не це, моє життя було б як раніше. Натомість все пішло шкереберть.

Легше всього захоплювати свідомість під час сну, коли господар себе не контролює. Тому удень я була я, а вночі… Ось звідки взялася ця відсутність сну.

А ті моменти коли я чула дивні звуки чи галюцінації відбувалися через мій зв'язок з паранормальним. Я чула й бачила те, що не помічають звичайні люди, чула й бачила інший світ…

Гидота усередині мене міцнішає, тому й частішають мої провали. Саме цим і пояснюється історія з невдалим відвідуванням церкви. Тепер зрозуміло чому я не помітила як промайнуло дві години.

Цим пояснюється і вбивство п'яного нападника, і перемога над звіром.

До речі, виявляється ці істоти, окрім шкоди для людей, ще й несуть загрозу один для одного, а саме поглинають один одного. Такий собі канібалізм. Звір, що на мене напав, просто відчув мою потойбічну енергію й збирався поживитися. Але програв й поплатився життям.

- То ти все бачив? Чому не прийшов на допомогу?

- Зрозумій правильно, суть моєї роботи у винищенні. Не має значення хто б з Вас переміг. Як би першим загинув звір я б потім вбив тебе. Да і все. Таким чином у світі стало б на дві загрози менше.

Він зробив паузу й поглянув мені увічі.

- Чому ж тоді не вбив? Чому привіз додому?

- Не знаю… - промовив. - Я спостерігаю за тобою вже місяць. Із дня у день… Я тримався весь час на відстані, але все ж звик до тебе. А нещодавно навіть проявив слабкість і зайшов до тебе на роботу…

Настала невеличка пауза. Кожен думав про щось своє. Та зрештою розмова дійшла до логічного питання - як мені позбутися сутності, що паразитує. Господи, це просто не вкладається у голові… Всі ми знаємо про існування гельмінтів, але ділити своє тіло ще з кимось на якомусь неосяжному енергетичному рівні це вже занадто!