7

День, як завжди, швидко промайнув. Цей неочікуваний вихідний можна було б провести з користю та я провалялася на дивані, перестрибуючи з одного телевізійного каналу на інший.

Незчулась як і стемніло. А я дуже люблю стояти поруч вікна кухні, неспішно попивати чай та дивитися на місто, що поступово поринає у вечірню темряву. Тоді вуличні ліхтарі вмикаються і настає відчуття якоїсь казковості.

Так і цього разу - я стояла та милувалася краєвидом допоки темрява за вікном не зміцніла повністю. За рахунок ввімкненої лампи на кухні скло перетворилося у дзеркало і я чітко бачила своє відображення.

Відходячи від вікна я помітила, що мої очі неприродньо заблищали. Призупинилася та вгледілась. Саме у цей момент мене осліпив ніби спалах світла.

Отямилася я на вулиці посеред дерев. Не зважаючи на темряву, мені вдалося впізнати місцину. На щастя, це було не дуже далеко від дому.

Сказати, що я була розгублена це нічого не сказати. Шок, паніка і повне нерозуміння ситуації.

Єдиним вірним рішенням було розвернутися й піти додому. Саме так я і збиралася вчинити. Але у темряві почулося загрозливе гарчання. Це ненажарт наполохало. Було не зовсім зрозуміло звідки саме лине звук та куди тікати.

Тварина не стала змушувати себе чекати. Дещо велике та кудлате рухалося у мій бік. Причому рухи були надзвичайно повільні, але у супроводі з гарчанням створювали ще більш страхітливе враження. Що то за істота не зрозуміло. Його шерсть була настільки довга та скуйовджена, з налипшими шматками багнюки, листя й усілякого сміття, що викликало бридке й химерне враження.

Мені ставало все лячніше. Сподіватися на допомогу марно, шансів впоратись з такою тушею самій теж мало. Я стояла й не ворушилася у надії, що звір сам піде геть. Але з кожною секундою ставало зрозуміло - він налаштований проти мене неабияк агресивно.

Його очі були дивні, на початку геть непомітні за звисаючими шматками шерсті, а потім чим ближче він до мене підходив тим більше вони наповнювалися сяйвом. Та й весь він ніби починав іскритися.

Щось на зразок пару вирувало довкола тіла істоти. Спершу цей туман був ріденький і відходив на сантиметрів п'ять від тіла, але чим лютішою ставала істота, тим щільнішим і більшим ставав і він.

Очевидно, що я маю справу не з звичайним безпритульним песиком. Хотілося кричати від страху. Але разом з тим і зростала жага та сили до виживання. Я відчувала як усередині щось закипало, щось бажало звільнитися… і щось, на диво, бажало поживитися суперником…

Проте дивним було не лише це бажання. А й те, що надприродній туман оповивав і мене. Я ніби закипала і з мене випаровувалися всі соки.

Звір почав прискорювати свої рухи й зненацька, в один стрибок, збив мене з ніг.

Все відбулося настільки швидко, що я навіть не встигла зорієнтуватися, а жижак вже притис мене до землі. Мій туман почав перетікати до нього, а разом з цим втрачалися і сили. Моє тіло обмякало, а свідомість розпливалася. Це, звісно, не можливо, проте завдяки туман звір висмоктував всю мою енергію. Серце калатало і схоже життя покидає тіло.

Я зібрала волю у кулак і, поки маю хоч якусь змогу, почала пручатися й скидати тварину. Що-що а здаватися без бою я не збиралась. Натомість істота вгризалася у моє тіло та шматувала руки.

Завдяки нашій боротьбі звір втратив контроль і мій туман почав повертатися,  а заразом і притягуватися туман істоти. Я наповнювалася сил та міцніла. Відчуття цієї енергії п'янило. Виник вже знайомий стан і  свідомість затьмарилася, запустивши якусь іншу програму. Я  знову була ніби осторонь.

Отямилася від позиву рвотного рефлексу. Мене одразу знудило тим же місивом, що і раніше.

Ще секунду тому я билася з незрозумілою істотою, зараз же стою на четвереньках.

Біль був неймовірний. Я вся була у плямах крові, але зрозуміти, що саме пошкоджено не можливо - нило все. Здавалося, моє тіло це один суцільний біль.

Ледве піднявшись, я озирнулася. Позаду лежала мертва туша. Звір, як і клієнт чебуречної, був розірваний, де-не-де валялися шматки шерсті та залишки кишок. Судячи з усього, його я теж намагалася з'їсти…