5

Зазвичай всі мої ночі останніх місяців минали у марних намаганнях заснути. Кошмари та загрозливі звуки у квартирі, що одразу пробуджували, не давали повноцінно відпочити. Це мене мучило й руйнувало нормальне життя. Не рятували ні заспокійливі чаї, ні снодійне.

Але ця ніч була не така як решта. Сьогодні я сама планувала не спати. Мені потрібно гарно все обміркувати і продумати кожне слово, кожну відповідь, все розрахувати аби якомога більше захистити себе  від підозри у скоєнні злочину.

Отже, камер відеонагляду у цьому районі немає. Вийшов з чебуречної загиблий у компанії зі своїм товаришем, тому на нього теж паде підозра. А якщо у нього буде алібі, то він принаймні засвідчить, що я замкнулася у залі та більше їх не бачила. А там хтозна що на вулиці могло трапитися… Раптом це злодії чи якась помста…

Знову ж таки, все з тих же криміналістичних серіалів, знаю, що під нігтями жертви залишаються часточки шкіри нападника. Не знаю як ведуть слідство наші українські слідчі і чи роблять такі аналізи. Але на цей випадок маю можливу версію - нахаба відкрито до мене ліз у закладі. Його товариш підтвердить, що коли я підносила замовлення, той декілька разів намагався всадити мене поруч з ними. Ось і відбувся контакт його нігтів з моєю шкірою. Все логічно.

Таким чином я все розклала по полицях. Але чи була я готова до майбутніх подій? Ні. Мій психічний стан і до цього був розхитаний, а як тепер взяти себе до рук? Як пережити скоєне? Як вести себе з поліцією? Як дивитися в очі й брехати?

А та тінь, що я запримітила тікаючи… Хто то був, і, головне, що він бачив?..

Ранок неминуче настав. О, як мені хотілося щоб ніч тривала довше. Як же хотілося відтягнути момент знаходження тіла.

У цей час я  вже мала взуватися і бігти на маршрутку, натомість неспішно пила ранковий чай і дивилася на годинник.

Пролунав телефоний дзвінок, на екрані висвітилося ім'я власника чебуречної. Моє серце йокнуло, я знала причину дзвінка.

Тамара завжди приходить на роботу раніше аби встигнути вимити підлогу до відкриття мною залу. Так було і цього разу. Саме вона, бідолашна, й знайшла нападника. Уявляю її шок. З таким м'яким та боязким характером…

Степанович просив ніде незатримуватися і якомога швидше приїхати на роботу - поліція хоче поспілкуватися.

Ну ось, почалося. Нападника мені не шкода, а от задля свого життя маю все витримати і вести себе спокійно.