Глава 24

Не думала, що моє тіло так швидко знову відчує те дивне хвилювання, після якого руки тремтять, як в професійного алкаша... Навіть можу запевнити себе, що не відчувала такого при поцілунках з Пашею, хоча він остання людина, про яку я зараз хочу згадувати...  Йдучи по коридору, зустрічаюсь із Тонею, яка ще й досі не може відійти від мого тріумфального ляпаса:
- Подруго, я тобою пишаюся! Навіть я б так не змогла принизити того паразита! Знаєш, яка тепер "крута" слава ходитиме про нього у нашій школі.. 
- Я не хотіла його принижувати! - чесно зізнаюсь, але додає - Він просто перетнув межу! 
- І правильно зробила! Можна сказати, що ти захистили честь кожної дівчини, якою він просто маніпулював! - не відступаючи від свого, говорить подруга!
- Ну якщо так, то я рада! Він на це заслуговує! - відповідаю я, і помічаю як попри нас проходить Артем не відводячи від мене погляду, та тепер ніби мене зводячи з розуму своєю посмішку... Блінн, що за...?! Відчуваю, що знову починаю хвилюватись, і тільки коли він зникає за стінами коридору трохи заспокоююсь... О ні, це дуже погана реакція! Я не можу собі дозволити цього! Я не хочу знову помилитись! 
- Прийом, прийом! Земля планеті Ліза, прийом! Як мені сприймати те, що твоє обличчя стало не природньо червоним? - питає подруга, явно помітивши цю дурну реакцію... Ой, стоп, що? Червоне обличчя? Хоча й не дивно, чому я так ніяковію побачивши хлопця, який буквально кілька секунд тому, поцілував мене! 
- Яя..Еммм..цей...не знаю, як пояснити! - ну блін, що за набір слів та букв я проговорила! 
- Так, ясно все з тобою! На краще випий води, а тоді розповідай! - спокійно каже Тоня, даючи мені пляшку з водою, яка ні звідки з'явилась у її руках... 
Роблю кілька ковтків, видихаю і аж тоді стараюсь нормально відповісти:
- Щойно...коли я прикладала холод до синця Артема, він..він..поцілував мене.... 
- Ого! Поцілував? Він хоч не відмазувався, що це якась допомога, або щось подібне? 
- В тому й діло, що ні... Він говорив, що це пояснення на його поведінку, коли він опиняється поруч зі мною...
- Ооуу, то це він так у коханні зізнається? - запитує Тоня, а я тоді ніби крізь землю провалилася..
- Що? Яке кохання? Ні, ні, і ще раз ні... Це.. просто..це...
- Просто що? Як інакше можна назвати ваш поцілунок? - вона перебиває мене, і не дочекавшись моєї відповіді додає- Повір, Артем хороший хлопець.. Я знаю його вже довгих 10 років, і за цей час він мав тільки одну дівчину - Риту, але та його кинула через якогось хлопця із столиці... З того моменту, він ще ні в кого не закохувався, але коли з'явилась ти, то змінилась не тільки його поведінка, а й він сам... Не часто можна було побачити, як він так дивиться на дівчину чи заступається за неї, допомагає, кличе на прогулянки... Ти стала причиною його змін... Розумієш, Ліз? 
- Ні, я нічого не розумію, і не хочу розуміти! Я погоджуюсь, він дуже хороший, але я не готова до ще одних стосунків чи почуттів! Я не хочу, щоб мені знову було боляче... Тоню, я не зможу знову зібрати своє серце до купи... Я не зможу....- промовляю я, і напевно вперше за довгий час пускаю справді щиру сльозу... 
Та подруга не дає мені так швидко заплакати та обнімаючи шепоче мені вухо:
- Все буде добре, от побачиш! Просто довірся своєму серцю! 
Ось тепер я можу заплакати! Крізь сльози говорю:
- Ні! Точно не серцю! Один раз я вже довірилась йому, і ти знаєш, що з цього вийшло! 
- А ти спробуй! Обіцяю, гірше точно не буде! - додає до своїх аргументів подруга, і на цьому наша розмова закінчується... Хоча в моїй голові, тільки все починається!
     Прийшовши додому, я швидко виконала своє домашнє завдання і просто сіла на ліжко поринувши у свої роздуми та переконуючи себе у тому, що слова Тоні, це просто теорія і точно не правда! Артем не може закохатись у мене, а я у нього! І це не через якісь приховані почуття до Паші, яких посуті навіть і не має, це через мій страх знову відчути нестерпну біль всередині себе! Через кілька хвилин, близько сьомої вечора на мій телефон прийшло повідомлення від Артема:
"Принцесо, прогуляємось сьогодні?" 
"Емм.. я не впевнена, що зможу.." 
"Зате, я зможу все пояснити! Будь ласка Лізо:) " 
"Я...окей! Прогулянка так прогулянка" 
"Я радий, що ти погодилась! Через 20 хвилин буду біля твого дому! " - присилає він, своє як на мене, останнє повідомлення, і щойно я хочу спокійно видихнути, як прилітає ще одне:
"Дякую:) " 
Що ж...гадаю, що вислухати його, це набагато краще ніж придумувати собі всілякі дурниці! Напевно він хоче пояснити, що цей поцілунок був звичайною помилкою, вибачитися і все таке... І ось тоді я зможу жити спокійно! Запитую у мамі дозвіл на цю прогулянку, на що отримую не тільки її згоду, а й згоду тата, мовляв, що мені треба частіше виходити з кимось погуляти! А оскільки ще й мама, трохи знає Артема, то ніби спокійна за мене... Залишилось тільки одне - вибрати що одягнути... Хоча навіть з цим не виникло ніяких проблем... Відкривши шафу, на мої очі одразу ж натрапила коротка чорна спідниця та легкий чорний светр з довгими рукавами... Останні штрихи макіяжу і я готова... Ііі...саме вчасно, адже долинає дзвінок у двері... Відчиняю двері і найперше, що мені кидається в очі - великий букет із лілій... Приймаю його, дякую, та передаю у руки матері, щоб та поставила його у вазу і аж тоді виходжу на вулицю до Артема... Деякий час ми мовчимо, кожен думаючи про своє .. Але тут, він перериває нашу мовчанку:
- Ти сьогодні дуже гарна... Настільки...що..я ...
- Що ти? З'їсти мене хочеш? - перетворюю цю ідилію в жарт.. але здається він вийшов дуууже поганим, адже я навіть не встигаю зрозуміти, як опиняюсь в обіймах хлопця, а наші обличчя опиняються впритул один до одного... Відчуваю його гаряче дихання на своїх губах... А тоді його шепіт: 
- Настільки ...що я хочу поцілувати тебе! 
Навіть не дочекаючись моєї згоди, він наскільки це можливо, подарував мені найніжніший поцілунок, від якого я просто танула у його руках, а метелики танцювали вальс по всьому моєму тілу... Отямилась тільки тоді коли наші вуста були далеко один від одного, проте його рука всеодно трималась за мою талію, викликаючи по моїй шкірі сироти... І аж тоді я наважилась запитати:
- Ти можеш нарешті пояснити, що це означає? 
Погляд Артема ні на мить не змінює свого напрямку, він дивиться прямо в мої очі, ніби розшифровуючи всі давні страхи, які накопичились у моєму серці , та все ж відповідає:
- Це означає, що навіть попри те, що ти боїшся нових стосунків, я всеодно завоюю тебе:) Я відчуваю, що мої почуття до тебе взаємні, але ти просто боїшся це визнати.. Тиснути я на тебе не буду, але й не відпущу... Один раз я вже помилився, коли так просто віддав тебе Паші, тепер точно не помилюсь...
- На жаль, мушу тебе розчарувати, ти помилився ...з вибором дівчини... Я точно не та, яка тобі треба...І сумніваюсь, що твої думки про НАС можливі ...- кажу я все що думаю, але чомусь в душі розумію, що брешу сама собі та своїм... почуттям, які я не хочу відчувати...
- Байдуже, всеодно ти будеш моя... Я так просто не здамся...- впевненість хлопця зашкалює... Ніколи не бачила такої самовпевненості у своїх силах та прагненнях... Шкода, що доведеться знищити всі його мрії, адже я не в змозі знову довірити комусь свої щирі почуття... Я не можу вірити...
- Я...не...
- Давай просто насолоджуватись цим вечором... Або дозволь хоч насолодитись моментом поруч з тобою...- його очі також питають про дозвіл, і я ...даю йому його... Хай там що, це все що я зможу для нього зробити... На інші почуття - я не здатна!