Глава 22

Напевно, вперше за довгий час я так спокійно та впевнено крокую коридором своєї школи... У думках тільки одне - я зовсім інша.. 
  По дорозі до класу, я встигла зустрітись з Артемом, ну точніше це він мене наздогнав із словами:
- Хей..Ліз..- коротка пауза з його проникливим поглядом ііі - Ооуу, ти..ти..цей..підстриглася?? ...тобто..тобі дуже личить:) 
- Хах, дякую:) - відповідаю я, посміхаючись... Гаразд, комплімент зараховано... Та попри все, я обходжу його, прямуючи своєю дорогою... Хмм..та не надовго, адже Артем зупиняє взявши мене за руку та говорить:
- Може цього тижня...ми..цей..підемо десь погуляємо? 
- Я..не..- не встигаю договорити, адже він перебиває мене:
- Будь ласка..Ліз:) Буде весело! 
- Нууу...я подумаю! - щиро посміхаюсь, і ніби то погоджуюсь...хоча сама ще в цьому не впевнена..  Помічаю, як очі хлопця засвітились радістю...(приємно, що він так реагує на мою.. майже..згоду..) І ось тепер...вже прямую до класу... навіть встигаю почути, як Артем видихає з полегшенням... Ух, він що хвилювався ? Якось не схоже на нього.. Хоча...це не моя справа...
    Коли я була нарешті там де потрібно, то помітила здивовані погляди однокласників... Ніби я прилетіла із якогось Марсу... А насправді на мені нічого такого немає... Звичайні джинси, топ та сорочка, як і завжди легкий макіяж, нуууу...і моя нова ..зачіска... Саме через яку відбуваються всі ці...дивні...проникливі погляди... Хоча...найпроникливіший саме у Паші.. Та, як би це дивно не звучало, мене це зовсім не хвилює. І..це такее полегшення:) Навіть самій приємно це усвідомлювати! Майже одразу до мене підбігає Тоня:
- Вавв, подруго! Ти змінила імідж! Класно! Волосся не було шкода? 
- Ні..жодної сльози не пустила... Але..все таки дещо змінилось..- відповідаю я..
- Ооо, і що ж? - здивовано питає вона..
Я підходжу ближче і тихо кажу їй на вухо:
- Я..відпустила його..
Напевно тільки тепер це усвідомлюю.. Адже зараз мене не хвилює, що він дивиться чи навіть..думає про мене.. Погляд Тоні, після моїх слів стає дуже радісним... Вона міцно обнімає мене і також шепоче : "Молодець!" Після наших обіймів до мене підходять інші однокласники - здебільшого хлопці. І майже в кожного одні й ті самі фрази: "Крута зачіска..", "Ну Лізо, ти як і завжди нас дивуєш" , "Тобі пасує!" На що я просто дякувала та посміхалась.. Та тільки но до мене хотів підійти Паша, як розпочався урок і вчитель зайшов до нашого класу... Чудово! Поки що мені щастить! Хоча навіть урок не завадив йому нагло витріщатись на мене, ніби бачив вперше в житті.. І от тільки но, розпочалась перерва і я, як зазвичай, вийшла на коридором то і за мною вийшов ВІН.. Що вже йому треба? Забув подарувати мені комплімент чи як? Велике дякую, проте я цього не потребую..якось вже обійдусь..
- Заради мене, навіть підстригла своє волосся.. Неочікував такого..- занадто нахабно промовив хлопець.. В той момент, хотілось його просто задушити..
- Хах..ти занадто високої думки про себе... Зробила так, як захотіла, ти тут ні до чого! - твердо відповідаю я
- Ну так, так.. Будемо вважати, що я повірив! То що, ми знову разом? - взявши мене своїми брудними руками за талію, сказав Паша... Від його слів, на секунду стало погано! Що він взагалі собі дозволяє? Яке разом? З глузду з'їхав чи що? Божевілля якесь! 
Вириваюсь із його ластів та намагаюсь спокійно відповісти:
- Паш, ти головою вдарився!? Яке разом? НАС уже давно не має, і не буде! Я тобі більше не вірю, ясно! І давай нарешті ми розберемось із цим раз і назавжди! - ого, в мені прокинулась неабияка впевненість..Це ознаки мого нового життя?! 
- А може я не хочу з цим усім розбиратись! Мені й так все подобається! От тільки ти забагато свого норову показуєш! - каже хлопець, намагаючись знову обійняти мене своїми... Ммм.. огидними руками.
- Так! Стоп! Не смій чіпати мене! І по перше мені байдуже, чого ти хочеш, а чого ні.. По друге, я звичайно вдячна за все, що між нами було, бо я і справді любила тебе... І прошу зауважити, саме через тебе все зруйнувалось... Ну і по третє, мої почуття до тебе зникли, тому арівідерчі!!! - майже прокрикую, адже не можу терпіти його нахабства... Ну скільки вже можна мене мучити? Йому було мало одного разу, чи що? 
- Хах, яка ти смішна.. Тут тепер я тобі не вірю, ти всеодно ще любиш мене...
Яка самовпевненість? Як же ж він бісить мене! Боже , якою дурепою я була, щойно закохалась у цього божевільного... 
- Ні... В мене є кого любити... І він набагато кращий за тебе..- і навіщо я це бовкнула? От кого я люблю? Вигадати хлопця чи що? 
- Ага, і хто ж це? - не довіряючи жодному моєму слову... Ну так, навіть мені самій в це слабо віриться... І ця людина, говорила про те, що не хоче стосунків... І як це, мені тепер пояснити? "Він кращий за тебе. В мене є кого любити.." От чим я думала!!! 
- Це я..- почувся знайомий голос...Артема? Що він тут робить? Підслуховував чи що? Стоп! Що він сказав? 
Здається не тільки я була шокована, а й сам Паша... Бачили б ви, вираз його обличчя.. Але що має на увазі Артем? Це я? Хммм...
- Тьом...що ти..- намагаюсь сказати я, але чиїсь губи перебивають мене поцілунком... Таким...таким... ніжним..поцілунком ... Моє серцебиття прискорилось і здається, я знову припинила дихати... От чорт, доволі знайомі відчуття... Ні, ні, ні, я цього не хочу... Артем поцілував мене? Та що він дозволяє собі? Проте я знайшла навіть в цьому плюс, адже Паша зник з горизонту... Набридло напевно дивитись на те, як ми...Еммм...цей.. цілуємось?! За цей час я навіть встигла зрозуміти, що стою біля стінки, руки хлопця на моїй талії... Ойойой, стало неприродно гаряче...щоки покрились таким вже знайомим рум'янцем... Треба це припиняти, поки ніхто не побачив... Та щойно я про це подумала, як Артем відійшов від мене на крок та пильно подивився мені в очі...своїми красивими сірими очима... Стоп, якими очима? Лізо, схаменись будь ласка. Негайно! Відновивши своє дихання, я все ж таки спитала його:
- І що це було? 
- Просто допоміг тобі! - відповів він, та підморгнувши мені пішов у своєму напрямку... Нууу, дуже змістовна відповідь! Просто допоміг... Хах, цікава допомога... Але хоч принаймні Паша відчепився від мене... Але от думки та мою серце ніяк не хочуть стихати... Треба з кимось поговорити...
Не знаю, напевно мені сьогодні дуууже щастить, адже на моєму горизонті, майже одразу з'являється Тоня... Хммм...ніби відчуває коли мені потрібно виговоритись, або просто вислухати її поради... Я дуже рада, що маю таку подругу, як вона.. І ось, після того як я про все розповіла, Тоня говорить:
- Ооууу, прям Санта Барбара... Навіть не знаю, як це прокоментувати... Ну з Пашею все ясно - козел рідкісний, а от поведінка Артема дуже дивна... 
- Хоч не кажи! Навіть не розумію, до чого був цей ..поцілунок? Блінн, ще й відмазка у нього смішна - просто допоміг...- підтримую теорію подруги. Адже ф справді, це дуже дивно! 
- А може...Артем..просто ...цей.. закохався...Нууу...може ти йому подобаєшся? - знову висловила свою думку вона... Але мені з цього хотілось тільки посміятись... Так..Тьома хороший друг, але..не настільки...?! 
- Та нііі... Допомога так допомога! Точно нічого більшого! Ми з ним просто друзі! І я вже тобі говорила - я не хочу ніяких стосунків! 
- Так, і я тебе повністю підтримую! Проте свою думку не буду далеко відкидати... Можливо ще пригодиться? - каже Тоня, а я у відповідь просто посміхаюсь...
Годі вже з мене цих пригод та експериментів над моїми почуттями... Ситуація з Пашею вже розв'язалась і сподіваюсь, що на довго! А поки що інших пригод я не хочу... Це все почекає...