Глава 21

Фальш... суцільний фальш.. Всі мої почуття були справжніми, здається щирими і точно першими в моєму житті... А його - фальшивими, не справжніми та сповненими брехні. Але чи заслуговували мої почуття цієї болі, що я відчувала після такого, як ми розійшлись... Зовсім ні!!! Хоча...я не знаю... можливо це просто гіркий досвід який я мала пережити... Але я більше не в силах його переживати! Мені боляче від однієї думки про те, що весь цей час мені брехали, а тепер знову втираються у мою довіру... І це - огидно:( Тоня весь цей час підтримує мене, намагається підняти мій настрій та мою самооцінку... Інколи це вдається, а ніколи...ні. Та ось одного разу, саме вона допомогла змінити моє життя... Здається, звичайні слова, які я чула мільйони разів та тепер вони залишили відлуння всередині мене, і багато чого пояснили:
- Подруго, я не можу більше дивитись, як ти страждаєш через цього недоумка... Засуджувати я тебе не можу, адже як то кажуть, любов зла, полюбиш і осла... Та все ж, так не можна... Зрозумій Ліз, він не вартий тебе та твоїх сліз... Ти не винна, просто він такий є, він Паша, і цього не змінити... Не дозволяй йому маніпулювати тобою! Ти не лялька! Ти дівчина, врешті решт! Ти маєш поважати в першу чергу себе, і в ніякому разі не думати про того, хто так просто перекидається словами про любов! Він, не вміє любити... Для нього - це короткотривалі романи, які завжди закінчуються фатально і не тривають більше місяця... Якби він справді любив тебе, то ніколи не крутив з Юлею за твоєю спиною, не обманював... Просто був поруч і все!!! Відпусти його дорогенька, відпусти... Це важко, але ти маєш це зробити! Ти маєш поважати себе! Він не той! Просто відпусти..." 
Звичайно я не могла не заплакати... Було нестерпно боляче, проте слова подруги довго не давали мені спокою... Я часто їх згадувала, повторювала, намагаючись зрозуміти для себе геть усе. Можливо вона права? Якби любив, ніколи так не вчинив! Тепер він говорить ці слова іншій, але не мені...Тоді... можливо мій час страждати минув? Шрами після болю лишись, і лишились надовго, проте потрібно взяти себе в руки та почати своє життя із чистого аркуша... Аркуша без моєї болі та сліз, без любові та почуттів до нього... Аркуша зміненої, нової себе... 
   Зранку піднімаюсь у "бойовому" настрої..  Попри те, що вихідні, поспішаю до батьків на кухню, вони саме закінчили снідати .. Ого, швидко вони...
- Доброго ранку доню! Як спалося? Що снилося? - запитує мама, помічаючи мене на горизонті...
- Доброго! Ммм..непогано!! Мам? - відповідаю я, і тим самим трохи не сміливо питаю...
- Слухаю тебе! 
- Модна я підстрижу своє волосся? - обережно знову запитую, адже не знаю, як вона може не це відреагувати..
- Ммм..І наскільки коротко? - якось занадто спокійно питає мама... Це затишшя перед бурею, чи як? 
- Коротке каре! - тихо відповідаю..
- Що ж ....коли саме? - йомайо, мені вже стає страшно! Якось занадто спокійно вона на це реагує ... Я не очікувала такого! Ну серйозно! А де ж ділись питання, щось по типу: А не забагато хочеш? Навіщо, в тебе чудове волосся? Ліз, ніякої стрижки не буде!!! Хммм...мою маму замінили прибульці? 
- Сьогодні! - нарешті промовляю я, після своїх короткотривалих думок..
- Бачу, ти налаштована серйозно! - підтримав нашу розмову батько, щиро посміхаючись...
- Угу - киваю у відповідь... А тоді ще раз запитую - Скажіть мені от що? Чому ви такі спокійні? А головне, чому ви так швидко дозволили мені це зробити? Зізнайтеся, ви не мої батьки? (Сарказм:)) 
- Кохана, нас викрили! Повертаємось на Марс!!!- підтримує мій жарт тато... Ну куди ж без цього? :) 
- Доню, ти вже доросла, тому це твій вибір, і ми його поважаємо! Це ж звичайне волосся, от як би ти попросила зробити тату, то з цим ми б і посперечалися! - дає свою ствердну відповідь мама, після чого, як від душі відлягло... Все ж таки, це мої батьки:)
   Майже одразу після нашої розмови, ми з мамою відправляємось до салону, за моїм новим життям, як то кажуть! Сідаю за м'яке крісло перед дзеркалом, відповідаю на питання майстрині, щодо моєї зачіски, та очікую на результат... Помічаю, як мої довгі локони спадають на землю, але чомусь не шкодую про це... Згадую всі моменти, які колись пов'язували мене з Пашею.. Хороші, закохані моменти.. Нашу першу зустріч, перші погляди, перші слова... Валентинку, моє зізнання, наш перший поцілунок... Я почувала себе такою щасливою, як ніколи... Кожного дня я посміхалась, навіть тоді, коли приходила додому, моя посмішка не сходила з обличчя, від чого дивувались навіть батьки... Та мені було всеодно, адже ВІН - був володарем моїх думок... Але як то кажуть, щастя - момент, все інше буденщина, пошлість! Хто б міг подумати, що всього лиш один день може змінити геть усе...  Одна брехня, один поцілунок з колишньою подругою, змінили моє уявлення про прекрасну першу закоханість... Розбило мої погляди та моє серце:( Я ще ніколи не відчувала такої душевної болі... Правда, все буває вперше:( Зараз мені просто хочеться про все забути, і взагалі ніколи не згадувати... Просто забути, як про страшний сон! Сон, який був наповнений жорстокою реальністю... Так, я ще й досі запитую себе, чому саме я? І чому саме він? Але зараз, це вже немає жодного значення...  На хвильку відриваюсь від своїх думок, і бачу, що зовсім скоро все буде готово... Від довгих локонів не залишилось ні сліду...жодного сліду...І ось тепер я можу сказати тільки одне - Паш, як би це важко не було, але я відпускаю все, що тільки недавно відчувала до тебе...Мою любов, почуття, і самого тебе... Зачіска нарешті готова, і...я..я.. справді...любила тебе Паш.. вперше любила, і спочатку це були неймовірні відчуття... Дякую...і на цьому, я ставлю між нами велику крапку... Вибач.. але я так більше не можу:( 
Пускаю скупу сльозинку, яку на моє щастя ніхто не помітив, та швидко витираю її... Мама оплачує роботу майстрині, я дякую їй за це перетворення і тепер впевненою ходою прямую до свого нового життя... Здається, мені не збрехали тільки про одне - коли у дівчини, щось стається вона підстригає своє волосся, і тоді стає якось легше.. Мені справді стало легше, вся біль потрошку відступала, а головне - я відпустила ЙОГО...тепер уже не сенс мого життя...
  Зараз я впевнена тільки в одному - це перший крок до змін у моєму житті... І все чого я поки хочу - жодних стосунків, поки не знайдеться той, хто зможе виправдати мою довіру... І я переконана - для нього це буде важко! Тепер я зовсім інша.... Більше ніколи не дозволю зламати себе та свої почуття, не дозволю маніпулювати собою, а головне - брехати в очі! 
  Що ж, зустрічай мене - нове життя!