Глава 14

Це..це..це... краще б я ніколи не бачила.... Пояснення тільки одне - сни і справді попереджали мене, попереджали про брехню та зраду.. Гадала, що моє серце стискатиметься від болі тільки у снах, але ні... Реальність куди гірша... Зараз мій подих перехоплює, я хочу кричати, але не можу... Хочеться просто потуни у сльозах, від того, як в цю секунду Паша цілує іншу - Юлю...Місце обрали ідеальне, де нікого немає, тільки я з Артемом споглядаємо на це фіаско... Хлопець стоїть поруч та стежить за моєю реакцією... На вигляд ніби спокійний, але здається що от-от вирветься та з усієї сили розіб'є гарненьке личко Паші... Але з чого б це? Не ж його дівчина цілується з моїм хлопцем? Та й у них з Юлею були не зовсім дружні відносини, точніше дружбою там навіть і не пахло, тільки суцільною ненавистю... Тоді чому? Невже мене хоче захистити? 
     Струшую з очей непрохані сльози, як в той момент всю душу ломить від болі та розчарування... Але я так просто не зламаюся, не тут і не зараз, не у нього на очах... Роблю глибокий вдих, потім видих, який відчутно перемішується з хвилюванням та доволі впевненою ходою прямую до них... Тріумфально плескаю в долоні, а тоді промовляю:
- Браво! Яка акторська майстерність... І давно вже ви за моєю спиною граєте роль зрадників? Аа? Паш, не простіше просто розійтися, а не крутити роман із двома? А ти Юлю? Я гадала, що ти моя подруга, а ти зрадниця!!! Як же ж я вас ненавиджу...
- Лізончик, я зараз все поясню! Ти просто не так зрозуміла! - намагається якось виправдати себе "подруга"... Та вона не врахувала той факт, що я бачила все від початку до кінця...
- Так кицю, ти просто не так все зрозуміла....- приєднується до ідилії і Паша.. Хочеться зникнути звідси раз і назавжди... Неможливо спокійно дивитись у його карі очі, згадувати його теплі слова, а тепер розуміти, що це суцільна брехня.. Але ні, я повинна чути цю типові фразу хлопців "Це не те, про що ти думаєш.." Хах, ну звичайно, я просто себе накручую...
- Ні! Я не вірю вам! Я бачила все на власні очі... Паш, між нами все скінчено! Юлю, ти більше не моя подруга...- мій голос починає тремтіти, але я ще тримаюсь...
- Але...- майже синхронно промовила "парочка"..
- Я не хочу вас більше бачити! - промовляю трохи тихше, адже кожне їхнє слово ріже наче лезо... Вони ще сміють виправдовуватися? Сміють брехати, дивлячись мені прямо в очі? 
Останній раз споглядаю на вже не мої, улюблені карі очі та бачу там тільки холод:( Розвертаюсь та йду геть... Ніхто мене не спиняє, тільки Артем захотів щось сказати, та самими очима я пояснила йому, що хочу побути одна, і як не дивно, він все зрозумів.... 
 Ноги ніби суцільна вата, вуха горять від брехні, а серце розколюється на дрібні уламки.... Ледь стримую сльози.. На жаль чи на щастя мене наздоганяє Тоня... Спочатку мовчить, а потім наважується спитати:
- Що трапилось? 
- Сон здійснився...- майже одразу відповідаю я і додаю-  Паша на моїх очах поцілував Юлю... А потім ще й виправдовувався, казав, що може все пояснити... Але що він хотів пояснити? Що грався зі мною, моїми почуття? Просто маніпулював? За моєю спиною зустрічався з Юлею? Що??? Тоню, що я зробила не так? Чому? Чому він так вчинив? - опинившись далеко від зайвих очей, я дала волю сльозам...
Нічого не промовивши Тоня просто обіймає мене, а я ридаю як те немовля:( Подумки запитую світ, чому це відбувається зі мною? Чому я довіряю геть усім? А в кінцевому результаті, моя довіра грає зі мною поганий жарт... Нарешті заспокоююсь, і тоді подруга промовляє:
- Ти просто прислухалась до свого серця, от і все... Винен тут тільки Паша.... Він не може без дівочої уваги... Хай тільки попадеться мені, я поріжу його на дрібні шматочки, а Юлі всі пасма повисмикую.. Аа? Лізко? Тільки не плач....
- Дякую Тоню, я так тебе люблю...- відповідаю я, витираючи сльози посміхаюсь...
Хай там що мені потрібно взяти себе в руки та піти до класу без жодної сльози... Як би це важко не було... 
 Уроки проходять нестерпно довго... Часто помічаю на собі погляди однокласників, та мені байдуже... Сіроокий також дуже часто споглядає на мене, але не наважується підійти... На перерві дівчата про все дізнаюся та починають кидати на Пашу багато "хороших" слів, від чого зовсім трохи піднімається настрій.... Хлопці також видно не дуже задоволені його вчинком, адже часто підходять до мене та кажуть, щось типу, що знайдеш кращого! Паша просто баран, не звертай уваги... І якщо чесно, така поведінка мене дуже здивувала... Вони зовсім не підтримували його, а навпаки - засуджували... І це дуже, дуже дивно.... 
- Хах, от бачиш! Всі просто знають репутацію Паші, тому так і ставляться до нього... Та й ти до вподоби майже всім хлопцям з нашого класу, вони так просто не дадуть тебе образити! :) - знову підбадьорює мене подруга, читаючи мої думки...
Час від часу і сама споглядаю на Пашу....І навіть не бачу те, що він шкодує про наше розставання... А от мені - шкода... Я ж справді люблю його, а він... Бісів маніпулятор...  Помітивши мій погляд, Паша встає із-за парти та прямує у мою сторону... Ні. Ні. Ні. Тільки не зараз, я не хочу плакати на очах у всіх... Це буде так...так принизливо:( Та тільки но ми опиняємось близько один біля одного, як ні звідки з'являється Артем із словами: 
- Чувак, тобі краще піти! 
- Чого б це? - кидає здивований погляд Паша, а тоді звертається до мене - Лізо, нам треба поговорити!
- Нам немає про що говорити! - відрізаю я, в той час, як ціла буря емоцій вирує у середині... Про що він хоче поговорити? Знову збрехати мені? Знову розчарувати? Навішати на вуха лапші? Маніпулювати моїми почуттями? Що? Що і ще? На що ще я заслужила? Аа? 
Здається, хлопець не хотів так просто відступати, намагаючись промовити ще хоч слово, та Артем ніби одним поглядом дав зрозуміти, що йому краще піти... І я була дуже вдячна за це Артемові... В мене немає ні сил, ні бажання вислуховувати байки, які придумав Паша... Хоч у глибині душі я розумію, що прагну почути всі можливі пояснення, всі можливі вибачення, почути знову про те, що він любить мене....і просто пробачити йому... Так, я хочу цього...але не можу...я не зроблю собі ще більше боляче, ніж є зараз... Це буде моєю найбільшою помилкою... точніше, вже стало... Адже я, як остання дурепа закохалась у бабія, який ні хвилини не змарнує, щоб не поповнити свій гарем гарненькими дівчата... Мене попереджали...а я...я..слухала свою серце... Висновок - більше ніколи, нікому не повірю, а тим більше своєму серцю:(