Глава 11

Вже майже місяць, як ми з Пашею разом... Так, я ще й досі ревную його до Юлі, адже можу досить часто бачити їх разом під час розмови, та хлопець запевняє, що любить тільки мене... І звичайно, я йому вірю! Тоня застерігає бути обережнішою та не вірити всьому, що каже Паша, адже вважає, що їхні зустрічі - не випадковість, те що вона зникає на перервах - теж не випадковість, і все це якось пов'язано... А я...я не знаю... Не вірю, що потай від мене Паша може зустрічатись з іншою, не може цілувати іншу, в той момент, як я палаю від кожного його дотику... Не може любити іншу, правда ж? 
      Прокидаюсь від звуку повідомлення, що прийшло на мій телефон... І воно він Тоні: 
" Люба подруго! Я дуже рада, що змогла зустріти саме тебе, ти стала для мене справді дуже дорогою людиною... І в цей день, коли тобі виповнилось 16, хочу побажати всього найкращого... Щоб вірні друзі ніколи не покидали тебе, і ти завжди довіряла своєму серцю, та інколи прислухалась до мене)))) Вітаю тебе Лізо, і люблю))" 
Хотілось просто заплакати, це найщиріші слова, які я коли не будь чула.. І вона навіть не уявляю, наскільки я також її люблю:) Що ж Лізо, нарешті цей день настав - з днем народження мене:) 
Звичайно, я аж ніяк не жаліюся, та все ж у моїх мріях було, щоб в такий день, першим хто привітає мене був хлопець в якого закохана - мій хлопець... Але це нічого, день тільки починається...
  Сьогодні хочеться виглядати як найкраще... Роблю легкий макіяж та зовсім трохи додаю ефекту локонам. Зрештою, я ще йду до школи:) Одягаю топ білого кольору з довгими рукавами та довгу джинсову спідницю з делікатним розрізом збоку... Довершую свій образ білими кедами, та отримавши привітання від батьків поспішаю на школярик, де на мене, з легкою посмішкою чекає Юля:
- Лізко, вітаю тебе!!! Будь щасливою!! 
Обнімаю подругу та щиро дякую, на що одразу отримую питання:
- Твій бойфренд, вже привітав тебе? Дай вгадаю, записав голосове або прислав букет квітів? 
- Поки що ні те, ні інше... Навіть звичайного повідомлення не написав!!! - трохи засмучено відповідаю я... Ну справді? Невже він забув про мій день народження? 
- Отже, готує для тебе сюрприз:) Опа, і ти тримаєш великий букет троянд! - намагаючись підбадьорити мене, каже Юля, і це справді допомагає... Можливо він хоче привітати мене особисто? Цікаво, дуже цікаво...
   Точно не на моє здивування, Юля знову кудись зникла навіть не попередивши... Ну нічого, по звичці, як і завжди прогуляюсь коридором... Звичайно, це занадто банально, адже що робити в коридорі? Що там взагалі цікавого? Чесно!? То нічого!!! Але мені подобається:) Повільна ходьба та думки про НЬОГО, що може бути краще? Дорогою до класу бачу як на мене, буквально суне величезний букет червоних троянд, що закриває чиєсь обличчя... Серцебиття явно прискорюється і дихання також... Зрештою Паша не забув! Він пам'ятає! Пам'ятає:) Та щойно цей букет опиняється у моїх руках, як я розумію, що це ніякий не Паша, це - Артем... Сіроокий знову розглядає мене з ніг до голови своїм зацікавленим поглядом... А я мовчки стою у шоковому стані... І просто розжовую свої думки - "Це не Паша.." Розчарування? Смуток? Радість? Сама не знаю, що я тоді відчувала... Та з небес на землю мене опускає рідний, знайомий голос:
- І що тут відбувається? Що святкуємо? І чому це Тьомо, ти даруєш букети моїй дівчині? - здивовано оглянувши букет запитує Паша.. Так. Так. Він... Невже і справді забув? :( 
Артем сміється, а тоді відповідає:
- Знаєш брате, ти дуже дивний! На моєму місці мав бути ти, і дарувати СВОЇЙ дівчині букет та вітати з днем народження... Та бачу, що тобі це не так важливо! - піднімає брову, а тоді посміхнувшись промовляє до мене:
- З днем народження Лізо!  Сподіваюсь, подарунок сподобався:) 
Посміхаюсь у відповідь, і знову забуваю подякувати... Вдихаю аромат троянд, подарованих Артемом, і просто чекаю на виправдання Паші... Вони ж мають у нього бути? Хоч якісь, щоб виправдати мою довіру...
- Еммм...ти цей...красуне, пробач мені.. я зовсім забув, що в тебе свято... Вітаю, кицю:) - нарешті промовив хоч щось Паша, ніжно цілуючи...
Я б напевно мала відшити його і все таке... Але його погляд, його погляд, ну не можу я йому не пробачити, коли він так дивитися на мене ... Любов - страшна сила, можна і таке пробачити:) Хоча якщо чесно мене ще й досі дивує поведінка Артема... Для чого це все? Просто хотів зробити приємно? Якщо так, то йому вдалося:)